Короткий переказ твору Двадцять чотири години з життя жінки (Стефан Цвейг)

За десять років до війни оповідач відпочивав на Рив'єрі, в маленькому пансіоні. У сусідньому готелі розігрався великий скандал. Денним потягом туди прибув молодий француз, який відразу привернув загальну увагу своєю красою і люб'язністю. Він дуже швидко з усіма познайомився і через дві години після приїзду вже грав у теніс з дочками благодушного фабриканта з Ліона, Наступного ранку він поїхав ловити рибу з данцем, після обіду він близько години просидів в саду з дружиною ліонського фабриканта мадам Анріет, потім грав в теніс з її дочками, а ближче до вечора розмовляв у вестибюлі готелю з німецькою парою. Близько шести годин оповідач зустрів француза на вокзалі, куди пішов, щоб відправити лист. Француз сказав, що несподівано їде у невідкладній справі, але через два дні повернеться. За вечерею все тільки про нього і говорили, нагороджуючи його приємна, весела вдача. Увечері в готелі зчинилася метушня: мадам Анріет не повернулася з прогулянки. Її чоловік метався по березі моря і безуспішно кликав її. Подзвонили в поліцію. Фабрикант піднявся наверх, щоб заспокоїти дочок, і знайшов лист, де мадам Анріет повідомляла, що їде з молодим французом. Всі були обурені: тридцятитрьохрічна порядна жінка кинула чоловіка і двох дітей заради молодого чоловіка, з яким тільки напередодні познайомилася.Більшість мешканців пансіону вирішили, що вони були знайомі раніше, і тільки оповідач відстоював можливість настільки палкого кохання з першого погляду. Вони обговорювали цей випадок від супу до пудингу. Місіс К., літня представницька англійка, за мовчазною домовленістю була головуючим маленького гуртка, що збирався за табльдотом. Судячи з усього, її радувало, що, незважаючи на всі заперечення, оповідач завзято захищав мадам Анріет, і коли підійшов час його від'їзду, вона написала йому листа, де просила дозволу розповісти йому один випадок зі свого життя. Оповідач, зрозуміло, відповів згодою, і вона запросила його після обіду до себе в кімнату.Місіс К. зізналася, що події, що відбулися з нею протягом двадцяти чотирьох годин двадцять п'ять років тому, не дають їй спокою, і навіть зараз, коли їй шістдесят сім років, не проходить жодного дня, щоб вона не згадала про них. Вона ніколи нікому про це не розповідала і сподівається, що розповідь полегшить їй Душу.

Дочка багатих лендлордів, що володіли великими фабриками і маєтками в Шотландії, вона у вісімнадцять років вийшла заміж, народила двох дітей і щасливо жила до сорока років. Але раптово чоловік її захворів і помер, сини були дорослими, і вона відчула себе дуже самотньою.Щоб розвіятись, вона відправилася подорожувати. І от на другий рік свого вдівства вона приїхала в Монте-Карло. Там вона часто заходила в казино, розважаючись тим, що спостерігала не за особами, а за руками гравців: цьому навчив її покійний чоловік. І ось одного разу вона побачила на гральному столі дивовижні руки: білі, красиві, вони металися по зеленому сукну, як живі істоти, в них було стільки пристрасті, стільки сили, що місіс К. не могла відірвати від них очей. Нарешті вона зважилася поглянути в обличчя людини, якій належали ці магічні руки. Вона ніколи ще не бачила такого виразного обличчя. Це був молодий чоловік років двадцяти п'яти з ніжними красивими рисами. Коли він вигравав, руки й обличчя його випромінювали радість, коли програвав - погляд тьмянів, руки безсило падали на стіл. Нарешті руки його, Поганявши по кишенях, нічого не знайшли. Він програв усі гроші. Молодий чоловік рвучко схопився і побрів до виходу. Місіс К. відразу зрозуміла, що він збирається покінчити з собою. Вона кинулася за ним.Нею рухала не любов - то був страх перед чимось жахливим, інстинктивне бажання допомогти.

Вийшовши з казино, молодий чоловік безсило опустився на лаву. Місіс К. зупинилася неподалік, не наважуючись підійти до нього. Почалася злива. Молодий чоловік продовжував нерухомо сидіти на лаві, ніби не помічаючи його. Місіс К. підбігла до нього, шарпнула його за рукав і сказала: «Ходімо!» Єдиною її думкою було відвести нещасного з цієї лави, утягнути куди-небудь під дах, де сухо і тепло. Він прийняв її за кокотку і сказав, що у нього немає квартири і йому нікуди її запросити. Місіс К. покликала екіпаж і попросила кучера відвезти їх в яку-небудь готель простіше. Там вона хотіла дати молодій людині сто франків, щоб він заплатив за кімнату і вранці поїхав до Ніцци. Але він відмовився від грошей: йому нічого не потрібно, все одно його життя скінчилося, йому нічим не можна допомогти. Місіс К. наполягала, але молода людина не поступався. Нарешті він рішуче сказав: «Ходімо» - і потягнув її за собою по сходах, і вона, до тієї хвилини думав лише про порятунок нещасного, покірно пішла за ним. Вранці місіс К. прокинулася, з жахом згадуючи божевільну ніч, і, згоряючи від сорому, хотіла потихеньку піти, але, глянувши на зовсім дитяче обличчя сплячого парубка, відчула приплив ніжності і радості від того, що врятувала його. Коли молода людина прокинувся, місіс К. призначила йому зустріч опівдні біля дверей казино і пішла. Радісне свідомість, що вона комусь потрібна, хвилювало їй кров.

Зустрівшись з молодою людиною, місіс К. запросила його пообідати разом в маленькому ресторані.Він розповів їй, що відбувається зі старого аристократичного роду галицьких поляків. Він навчався у Відні, і після успішно зданого іспиту дядько повіз його в Пратер, і вони разом пішли на бігу. Дядько виграв велику суму, і вони відправилися обідати в дорогий ресторан. На наступний