Короткий переказ твору Степовий король Лір (Іван Сергійович Тургенєв)

Спокійний, вільну розповідь про минулі події.

Початок, характерне для Тургенєва. У зимовий вечір шестеро людей зібралися біля старовинного університетського товариша. Люди, мабуть, немолоді і з освітою. Мова зайшла між іншим про Шекспіра, про те, що його типи вірно "вихоплені з самих надр людської" суті ". Кожен називав тих Гамлетів, Отелло і інших героя шекспірівських трагедій, яких довелося зустріти серед оточуючих. А господар" знав колись одного короля Ліра " і на прохання інших негайно "приступив до оповідання".

Дитинство і юність оповідача пройшли в селі, в маєтку матері, багатої поміщиці. Їх найближчим сусідом був Мартин Петрович Харлов, людина велетенського росту і надзвичайної сили. Двухаршінная спина, плечі, "подібні млиновим жорнам", вуха, схожі на калачі. Копиця поплутаних жовто-сивого волосся над сизим особою, величезний шишкуватий ніс і крихітні блакитні очі.

Дивовижне безстрашність і безкорисливість були йому властиві. Років 25 тому він врятував життя Наталії Миколаївні, (так звали поміщицю, мати оповідача), утримавши її карету на краю глибокого яру, куди коні вже впали.Посторонки і шлеї порвалися, а Мартин Петрович так і не випустив з рук схопленого їм колеса - хоча кров бризнула в нього з-під нігтів".

Він пишався древнім дворянським походженням і вважав, що вона зобов'язує благородно надходити, "щоб ніякої смерд, земець, людина підвладна і думати про нас поганого не осмілився! Я - Харлов, прізвище своє он звідки веду ... і честі щоб у мені не було?! Та як це можливо? "

Предком Харлова був швед Харлус, що в давні часи приїхав до Росії, "побажав бути російським дворянином і в золоту книгу записався".

Його дружина померла, залишилися дві доньки, Ганна і Євлампія. Сусідка Наталя Миколаївна спочатку видала заміж старшу; чоловіком Анни став якийсь Слеткін, син дрібного чиновника, послужливий, досить злісний і жадібний. Для Євлампії сусідка також "припасла" нареченого. Це був відставний армійський майор Житков, людина вже немолода, бідний, який "ледь розумів грамоті і дуже був дурний", але хотів потрапити в керуючі маєтком.Що інше-с, а зуб вважати у мужви - це я до тонкощів розумію, - казав він ..." Ох, не про благородство тодішніх моралі це все свідчить!

А чого вартий брат покійної дружини Харлова хтось Бичков, на прізвисько "Сувенір", "поселився" в будинку багатої поміщиці Наталії Миколаївни, матері оповідача, "як не те блазня, не те нахлібника". "Це була людина мізерний, всіма зневажається: нахлібника одним словом ".Відчувалося, що будь у нього гроші, "самий б поганий людина з нього вийшов, аморальний, злий, навіть жорстокий".

Але, може бути, дочки Харлова на висоті, вважаючи, як і батько, що далекі предки зобов'язують?

2

Одного разу влітку, під вечір у дім до Наталі Миколаївни з'явився Мартин Петрович, небувало замислений, блідий. Він щось хотів повідомити, бурмотів незв'язні слова, потім раптом вийшов, сів на свої бігунки і помчав. А наступного дня приїхав знову і розповів, що тиждень тому, прокинувшись, відчув, що рука і нога не діють. Параліч? Але потім він "знову увійшов в дію".

Сприйнявши це, як застереження, (до того ж приснився поганий сон), старий вирішив розділити маєток між двома дочками. Він попросив, щоб при здійсненні формального акту були присутні син поміщиці, (згодом розповів друзям цю історію), і мешкав у її будинку Бичков. Запросив від також і її керівника, і нареченого Євлампії Житкова.

Виявилося, що всі папери вже підготовлені і "палата затвердила", оскільки Мартин Петрович у ході оформлення паперів "грошей не шкодував".

"- Невже ти все свій маєток без залишку дочкам надаєш?

- Звісно, без залишку.

- Ну, а ти сам ... де будеш жити?

Харлов навіть руками замахав.

- Як де? У себе в будинку, як жив доселючі ... так і надалі. Яка ж може бути зміна?

- І ти в дочках своїх і в зятя так упевнений?

- Це ви про Володьку щось говорити бажаєте? Про ганчірку, оця? Та я його куди хочу Пихней, і туди, і сюди ... Яка його влада? А вони мене, дочки тобто, на все напувати, одягати, взувати ... Помилуйте! Перша їх обов'язок! "

Сусідка поміщиця з огляду на важливість моменту відверто висловила свою думку: "Ти мене вибач, Мартин Петрович; старша у тебе, Ганна, гордовита відома, ну та й друга вовком дивиться ..."

Але Мартин Петрович заперечив: "Та щоб вони ... Мої дочки ... Та щоб я ... з покори якось вийти? Так їм і уві сні ... Противитися? Кому? Батькові? .. Кошторисі? А проклясти-то їх хіба довго? У тремтінні та у покорі вік свій прожили - і раптом ... Господи! "

Мабуть, життя в тремтінні та в покірності - не найкращий учитель.

3

Настав день "здійснення формального акту". Розділ майна. Дуже все було урочисто.

Мартин Петрович одягнувся в ополченського 12-го року наряд, на грудях його красувалася бронзова медаль, збоку висіла шабля. І яка значна поза. Ліва рука на рукоятці шаблі, права на столі, вкритому червоним сукном. І на столі - два списаних аркуша паперу - акт, який треба було підписати.

"І яка важливість позначалася в його поставі, яка впевненість у собі, у своїй необмеженою й безсумнівною влади!"

Мартин Петрович, при всьому безкорисливість, не позбавлений був певних людських слабкостей. Бажання покрасуватися, продемонструвати свою значимість і виставити своє благодіяння напоказ! "Твори милостиню таємно", - сказано в Євангелії.Ймовірно, це не тільки до милостині відноситься, але до будь-якого благодіяння).

Урочисто все було, дуже урочисто ... І священик був присутній. Але не згадали, що