Олександр пише Катерині Андріївні любовну записку. Дізнавшись про це, Карамзін батьківськи вичитує закоханого поета, а Катерина Андріївна сміється, доводячи Олександра до сліз і до повного відчаю. Незабаром Карамзіним стають відомі їдкі і влучні епіграми, складені на його «Історію» Пушкіним. У суперечках про рабстві і самовладдя юний поет взяв сторону не Карамзіна, а Каверіна і Чаадаєва.

Пушкін і його товариші закінчують ліцей на три місяці раніше: цар уже давно тяготиться близькістю цього навчального закладу до палацу. Ліцеїсти вмовляють збиратися разом кожен рік дев'ятнадцятого жовтня. У Петербурзі Олександр захоплений театром, буває там щовечора. Займають його та молоді «зрадниці». Між тим крамольні вірші доводять його до біди. Одного разу за ним приходить квартальний і доставляє його в головне поліцейське управління. Там Пушкіну показують цілий Шкапа, заповнений його епіграмами і доносами на нього.

Чаадаєв і Карамзін намагаються полегшити долю Пушкіна. Імператор, вислухавши прохання Карамзіна, вирішує відправити Олександра не у фортецю, а на південь, в Катеринослав. Карамзін у присутності Катерини Андріївни чекає від Пушкіна обіцянки виправитися. «Обіцяю ... На два роки», - відповідає той.

Пушкін прощається з Петербургом. Він кінчає нову книгу віршів. Поема «Руслан і Людмила» у пресі. До від'їзду він встигає програтися в карти, залишивши у Микити Всеволожського навіть рукопис своїх віршів.

Він дізнається батьківщину у всю широчінь і міць на великих дорогах. Шлях далекий. У Катеринославі Пушкін зустрічається з сім'єю генерала Раєвського, вони разом їдуть на Кавказ і до Криму. Дивлячись на кримський берег, Олександр думає про Катерину Андріївну, пише елегію - як «останнє, що потрібно було сказати».

«Вище голову, рівнею дихання. Життя йде, як вірш ».