Короткий переказ твору Холостяк (Іван Сергійович Тургенєв)

Дійові особи (скорочений список).

Михайло Іванович Мошкін, 50 років. живої, клопітку, добродушний.

Петро Ілліч Віліцкій, 23 років. нерішучий, слабкий, самолюбна людина.

Родіон Карлович фон Фонк, 29 років. Холодне, сухе істота.

Філіп Єгорович Шпуньдік, поміщик 45 років. з претензіями на освіченість.

Марія Василівна Бєлова, сирота, яка проживає у Мошкіна, 19 років.

Катерина Савишна Пряжкіна, тітка Марії Василівни, 48 років. Балакуча, слізлива кумонько.

Дія відбувається в Петербурзі.

Михайло Іванович Мошкін, 50-річний чиновник, колезький асесор, запросив друзів на обід. Крім самого Михайло Івановича і проживає у нього 19-річної сироти Маші, присутні наречений Маші, 23-річний колезький секретар Петро Ілліч Віліцкій, («людина нерішуча, слабкий , самолюбний »), тітка Маші, (балакуча кумонько»), та провінційний небагатий поміщик Шпуньдік, (з деякими «претензіями на освіченість»), з яким Мошкін був знайомий років 20 тому. Наречений Маші за компанію привів приятеля, Родіона Карловича Фонка, титулярного радника, 29 років. Ця істота «холодне», обмежене, для якого головне гроші, кар'єра, світські умовності.

Скромна квартира Мошкіна, невміла куховарка, і сам Мошкін, довірливий, небагатий, душевний - все це справляє на Фонка враження жалюгідне. А наречена! Відсутність світського виховання, сором'язливість, довірлива простота ... І насамперед - відсутність грошей, важливих зв'язків. Ніякого приданого. Він потім, вже в другій дії, розкриває свої погляди Віліцкому: «- Ваша наречена дуже люб'язна, дуже мила дівчина ... Але ви знаєте, найкращий алмаз вимагає деякої обробки».

Потім наречений у своєму «внутрішньому монолозі» також висловився: «- несміливо вона, дика ... у світі ніколи не жила ... Звичайно. Від кого ж їй і було запозичувати ... це ... ну, ці манери, нарешті ... не від Михайла ж Іванича справді ... Притому вона така добра, так мене любить ... Та й я її люблю. (З запалом). Хіба я кажу, що її не люблю? .. Тільки ось ... Я з Фонком згоден: виховання - важлива річ, дуже важлива річ ».

І щодо кар'єри Фонк наодинці з Віліцкім говорив відверто.

«- Звичайно, ви можете, одружившись, продовжувати службу - спору немає; та ось що, Петро Ілліч: до всього можна дійти з часом, але хто ж не віддасть перевагу найкоротшого шляху? Працьовитість, старанність, акуратність - все це не залишається без нагороди, точно; блискучі здібності також вельми корисні в чиновника: вони звертають на нього увагу начальства; але зв'язку, Петро Ілліч, зв'язку, хороші знайомства - надзвичайно важлива річ у світі. Я вам вже повідомив моє правило щодо уникнення близьких стосунків з людьми нижчого кола; з цього правила природно випливає інше, а саме: намагайтеся якомога більше знайомитися з людьми вищими. І це навіть не дуже важко. У суспільстві, Петро Ілліч, завжди готові прийняти чиновника діяльного, скромного, з утворенням, а будучи якось прийнятий в доброму товаристві, він з часом може укласти вигідну партію »...

У першій дії, тільки-но з'явившись у будинку Мошкіна, Фонк, знайшовши момент, запитав нареченого: «- Ваша наречена ... адже вона ... не має великих статків?

«- У ній нічого немає», - довірливо зізнається наречений.

Поступово душу закоханого охоплюють сумніви.

Він спочатку мучиться, не може ні на що зважитись.

«- Але послухайте, Родіон Карлич, .. Як ви хочете, щоб я тепер від свого слова відступився? ... Я тепер повинен йти до кінця. Як ви хочете, щоб я скинув цю відповідальність? Та ви перший будете мене зневажати ... ».

І ось вже майже настав розрив. Наречений довго не з'являється. Мошкін, щиро прив'язаний до сироті Маші, дочки померлої сусідки, злиденній вдови дрібного чиновника, перевіряє Шпуньдіку свої сумніви.

«- Ну, покладемо, після того обіду, пам'ятаєш, що-небудь йому не сподобалось ... Я до нього відправився, порозумівся з ним; ну, привів його сюди; Маша поплакала, пробачила його ... добре. Ну, стало бути все гаразд, чи не так? .. На другий день приїжджає, і гостинчик ще привіз; покрутився з хвилинку - зирк ... вже й поїхав. Каже: справи. На наступний день не був зовсім ... Потім знову приїхав, посидів за все з годину і майже весь час мовчав. Я, знаєш, про весілля, мовляв, тобто, як і коли ... пора мовляв; так, так - і лише; та ось з тих пір знову і пропав. Вдома його ніколи застати не можна, на записки не відповідає.

Нарешті, приходить лист від Віліцкого. «Після довгої і тривалої боротьби з самим собою» він прийшов до важкого рішення: «Я не визнаю себе здатним скласти щастя Марії Василівни і благаю її прийняти від мене обіцянку назад».

Мошкін хоче негайно бігти до віроломному нареченому.

«- Як? Ви два роки їздите до нас у дім, вас приймають як рідного, діляться з вами останньою копійкою, ... весілля вже призначена, а ви ... о - о - о! .. Це не може так закінчитися ... Ні, ні ... ».

Особливо обурила його приписка в кінці листа: «Борги я всі мої сповна заплачу».

«- Та я гроші від нього не хочу»

Але пояснення Мошкіна з нареченим так і не відбулося: наречений з'їхав з квартири і «не велів казати, куди».

А потім ще Маша заявляє, що «має з'їхати» від Мошкіна:

«- Усі скажуть: він відмовився, ну, що ж таке? Адже вона вихованка, приймак; даром хліб їсть ... А працювати їй видно не хочеться »?..«

Мошкін в жаху: «Та куди ж ти