пролунав гудок і поїзд рушив. Литвинов їхав до Росії. Білі клуби пари й темні - диму мчали повз вікна. Він стежив за ними, і димом здавалося йому все: і власне життя, і життя Росії. Куди подує вітер, туди й понесе її.
Удома він взявся за господарство, дещо в чому тут встиг, розплатився з батьківськими боргами. Одного разу заїхав до нього його дядько і розповів про Тетяну. Литвинов написав їй і отримав у відповідь дружелюбне лист, що закінчується запрошенням. Через два тижні він відправився в дорогу.
Побачивши його, Тетяна подала йому руку, але він не взяв її, а впав перед нею на коліна. Вона спробувала підняти його. «Не заважай йому, Таня, - сказала стояла тут же Капітоліна Марківна, - повинну голову приніс».