Короткий переказ твору Щоденник зайвої людини (Іван Сергійович Тургенєв)

Думка почати щоденник прийшла Челкатуріну 20 березня. Доктор зізнався нарешті, що жити його пацієнту тижнів зо два. Скоро розкриють річки. Разом з останнім снігом понесуть вони і його життя.

Кому розповісти в останню годину свої невеселі думки? Поруч тільки стара і недалека Терентіївна. Треба розповісти хоча б собі власне життя, спробувати зрозуміти, навіщо прожиті тридцять років.

Батьки Челкатуріна були досить багаті поміщики. Але батько, пристрасний гравець, швидко спустив усе, і в них залишилася тільки село Овечу Води, де тепер у жалюгідному будиночку помирав від сухот їхній син.

Мати була дама з характером і переважної гордої чеснотою. Вона переносила сімейне нещастя стоїчно, але в її смиренні була якась нарочитість і докір оточуючим. Хлопчик цурався її, пристрасно любив батька, ріс «погано і невесело». Дитячі роки майже не залишили світлих спогадів.

Москва, куди переїхали після смерті батька, не додала вражень. Батьківський дім, університет, життя дрібного чиновника, деякі знайомі, «чистенька бідність, смиренні заняття, помірні бажання». Чи варто розповідати таке життя? Життя абсолютно зайвого на світі людини. Челкатуріну самому подобається це слово. Ніяке інше не передає так повно суті його.

Найкраще точність обраного визначення власної особистості і долі міг би підтвердити один епізод його життя. Якось довелося йому провести місяців шість у повітовому місті О., де він зійшовся з одним з головних чиновників повіту, Кирилом Матвійовичем Ожогін, що мали душ чотириста і брали у себе краще суспільство міста. Він був одружений, і в нього була дочка Єлизавета Кирилівна, дуже непогана собою, жива і лагідної вдачі. У неї і закохався молодий чоловік, взагалі-то з жінками дуже незграбний, але тут якось знайшла і «розквітлий душею». Три тижні він був щасливий своєю закоханістю, можливістю бувати в будинку, де відчувався тепло нормальних сімейних відносин.

Ліза не була закохана у свого шанувальника, але приймала його суспільство. Одного разу мати Лізи, дрібний чиновник Безменков, сама Ліза і Челкатурін вирушили в гай за містом. Молоді люди насолоджувалися тихим вечором, що відкриваються з обриву далями і багряним заходом. Близькість закоханого в неї людини, краса навколишнього, відчуття повноти буття пробудили в сімнадцятирічної дівчині «тихе бродіння, яке передує перетворенню дитини на жінку». І Челкатурін був свідком цієї зміни. Стоячи над обривом, уражена й глибоко зворушена відкрилася їй красою, вона раптом заплакала, потім довго була збентежена і здебільшого мовчала. У ній стався перелом, «вона теж почала чекати чогось». Закоханий хлопець відніс цю зміну на свій рахунок: «Нещастя людей самотніх і боязких - від самолюбства боязких - полягає саме в тому, що вони, маючи очі ... нічого не бачать ... »

Тим часом у місті, а потім і у Ожогін з'явився стрункий, високий військовий - князь Н. Він приїхав з Петербурга прийняти рекрутів. Челкатурін відчув неприязне почуття боязкого темного москвича до блискучого столичному офіцеру, хорошому собою, спритного і самовпевненому.

Беззвітна неприязнь переросла в тривогу, а потім і у відчай, коли, залишившись один у залі ожогінского будинку, молодий чоловік став розглядати в дзеркало свій невизначених обрисів ніс і раптом побачив у склі, як тихо увійшла Ліза, але, побачивши свого обожнювача, обережно вислизнула геть. Вона явно не хотіла зустрічі з ним.

Челкатурін повернувся на наступний день до Ожогін тим же недовірливим, натягнутим людиною, яким був з дитинства і від якого почав було позбуватися під впливом почуття. Присутні у вітальні сімейство було в найкращому настрої. Князь М. пробув у них вчора цілий вечір. Почувши це, наш герой надувся і прийняв вигляд ображеного, щоб покарати Лізу своєї немилістю.

Але тут знову з'явився князь, і по рум'янцю, по тому, як заблищали очі Лізи, стало ясно, що вона пристрасно закохалася в нього. Дівчина до цих пір і у сні не бачила нічого хоч трохи схожого на блискучого, розумного, веселого аристократа. І він полюбив її - почасти від нічого робити, почасти за звичкою кружляти жінкам голову.

За постійно напруженої усмішці, гордовитої мовчазності, за якими виднілася ревнощі, заздрість, почуття власної нікчемності, безсила злість, князь зрозумів, що має справу з усуненим суперником. Тому був з ним чемний і м'який.

Навколишнім теж був ясний сенс того, що відбувається, і Челкатуріна щадили, як хворого. Поведінка його ставало все більш неприродним і напруженим. Князь же зачарував усіх і умінням нікого не обійти увагою, і мистецтвом світської бесіди, і грою на фортепіано, і талантом художника.

Тим часом в один з літніх днів повітовий предводитель давав бал. Зібрався «весь повіт». І все, на жаль, крутилося навколо свого сонця - князя. Ліза відчувала себе царицею балу та коханої. На відкинутого, не помічає навіть сорокавосьмирічний дівицями з червоними прищами на лобі Челкатуріна ніхто не звертав уваги. А він стежив за щасливою парою, помирав від ревнощів, самотності, приниження і вибухнув, назвавши князя порожнім петербурзьким вискочкою.

Дуель відбулася в тій самій гаю, майже біля того самого обриву. Челкатурін легко поранив князя. Той вистрілив у повітря, остаточно топче землю суперника. Будинок Ожогін закрився для нього. На князя ж почали дивитися як на жениха. Але той незабаром поїхав, так і не зробивши пропозиції. Ліза перенесла удар стоїчно. Челкатурін переконався в цьому, випадково підслухавши її розмова з Безменковим.