немає межі, і тут до двору є посланниця Лодін: голосно звинувативши лицаря в зраді, вона зриває з його пальця кільце і передає наказ пані не показуватися їй більше на очі. Івейн втрачає розум від горя: роздерши на собі одяг, спрямовується в ліс, де поступово дичавіє. Одного разу сплячого божевільного знаходить знатна дама. Пані де Нуріссон вирішує допомогти нещасному: натирає з голови до ніг бальзамом феї Моргани і кладе поряд багату одяг. Прокинувшись, зцілення Івейн поспішно прикриває наготу. Раптом до нього доноситься відчайдушний протяжний рик лева, якому вчепився в хвіст лютий змій. Івейн розрубує гадину на частини, а лев з подихом полегшення схиляє перед лицарем коліна, визнаючи його своїм паном. Могутній звір стає вірним супутником і зброєносцем Івейн.
Після двотижневих мандрів лицар знову опиняється у чудесного джерела і позбавляється почуттів від горя; лев ж, вважаючи його мертвим, намагається покінчити з собою. Прокинувшись, Івейн бачить в каплиці люнетта - обмовлений і засуджену до смерті на багатті. Захистити її нікому, бо мессер Івейн зник, а мессер Гавейн відправився на пошуки королеви, викраденої підлими ворогами. Лицар з левом обіцяє заступитися за дівчину - його чекає бій з трьома супротивниками разом. На очах зібралася в очікуванні страти натовпу Івейн перемагає лиходіїв. Царствена Лодіна запрошує зраненого героя в замок, але лицар говорить, що повинен блукати, поки не спокутує провину перед прекрасною дамою - не дізнавшись чоловіка, Лодіна нарікає на жорстокість його коханої. Івейн знаходить притулок в замку пана де Шапороза - батька двох чарівних дочок.
Незабаром по всій країні розноситься звістка про подвиги таємничого Лицаря з левом: він здолав злого велетня, врятував від загибелі родичів Гавейна і захистив володіння пані де Нуріссон. Тим часом пан де Шапороз вмирає, і старша сестра відмовляє
молодшої у праві на спадок. Підступна дівчина поспішає заручитися підтримкою, і їй вдається схилити на свій бік Гавейна, який вже повернувся до двору. Король Артур, незадоволений такою жадібністю, нічого не може вдіяти - у непереможного Гавейна немає суперників. Молодша сестричка сподівається тепер лише на Лицаря з левом і посилає на його пошуки свою подругу. Дівиця знаходить захисника слабких і пригноблених: дізнавшись про підступи жадібної спадкоємиці, Івейн охоче погоджується допомогти. На шляху до королівського палацу Лицар з левом здійснює ще один подвиг: звільняє триста дев, полонених двома демонами-Сатанаїлом в замку пригоди.
Молодша сестричка тим часом вже зовсім знемагає від горя і відчаю. Настає день суду: старша сестра вимагає вирішити справу на свою користь, оскільки у неї є захисник, а за молодшу заступитися ніхто не побажав. Раптово з'являється незнайомий лицар і, до великої радості короля Артура, викликає Гавейна на бій. Починається сутичка - жахливе бій, в якому зійшлися, не відаючи того, кращі друзі. Вони б'ються на смерть: Івейн хоче убити Гавейна, Гавейн жадає вбити Івейн, Однак сили супротивників рівні - перемогти вони не можуть, але й поступатися не бажають. Марно король з королевою намагаються звернутися до совісті старшої сестри - вперта і жадібна дівчина нічого не бажає слухати. Але з настанням ночі поєдинок все-таки переривається. Супротивники вступають в розмову і нарешті дізнаються один одного. Обидва приходять в жах: Івейн твердить, що переможений Гавейн, Гавейн благає визнати переможцем Івейн. Король виголошує вирок: сестри повинні помиритися і справедливо розділити спадщину. Раптово з лісу з гучним риком вибігає величезний звір, і всім стає ясно, кого чутка охрестила Лицарем з левом.
Двір з радістю вітає Івейн, але того, як і раніше з'їдає туга - жити без прекрасної Лодін він не може, а на прощення вже не сподівається. Івейн вирішує повернутися до джерела і знову викликати бурю. Почувши гуркіт грому, Лодіна тремтить від страху. Васали її нарікають - в замку не стало жітья. Розумна люнетта нагадує пані про Лицаря з левом, і пані клянеться прийняти його в якості захисника. Дівиця миттю вирушає до
джерела і знаходить там Івейн. Лицар падає на коліна перед дружиною. Дізнавшись винного чоловіка, Лодіна приходить у страшний гнів: краще вже терпіти щоденні бурі, ніж любити того, хто зухвало знехтував нею. Сповнений захоплення, Івейн каже, що готовий померти в розлуці, якщо серце коханої так непохитно. Лодіна заперечує на це, що клятва вже принесена: доведеться пробачити Івейн, щоб не погубити душу. Щасливий лицар укладає дружину в обійми. Мандри його закінчилися - любов восторжествувала.