Короткий переказ твору Обмін (Юрій Трифонов)

Дія відбувається в Москві. Мати головного героя, тридцятисемирічний інженера Віктора Дмитрієва, Ксенія Федорівна тяжко захворіла, в неї рак, проте сама вона вважає, що у неї виразкова хвороба. Після операції її відправляють додому. Вихід ясний, однак вона одна вважає, що справа йде на поправку. Відразу після її виписки з лікарні дружина Дмитрієва Олена, перекладачка з англійської, вирішує терміново з'їжджатися зі свекрухою, щоб не позбутися хорошою кімнати на Профспілковій вулиці. Потрібен обмін, у неї навіть є на прикметі один варіант.

Був час, коли мати Дмитрієва дійсно хотіла жити з ним і з онукою Наташею, але з тих пір їх відносини з Оленою стали дуже напруженими і про це не могло бути мови. Тепер же Олена сама каже чоловікові про необхідність обміну. Дмитрієв обурений - в такий момент пропонувати це матері, яка може здогадатися, в чому справа. Тим не менш він поступово поступається дружині: вона ж клопочеться про сім'ю, про майбутнє дочки Наталі. До того ж, поміркувавши, Дмитрієв починає заспокоювати себе: може бути, з хворобою матері не все так безповоротно, а отже, те, що вони з'їдуться, буде тільки благом для неї, для її самопочуття - адже здійсниться її мрія. Так що Олена, робить висновок Дмитрієв, по-жіночому мудра, і даремно він на неї відразу накинувся.

Тепер він теж націлений на обмін, хоч і стверджує, що йому особисто нічого не треба. На службі він через хворобу матері відмовляється від відрядження. Йому потрібні гроші, тому що багато пішло на лікаря, Дмитрієв ламає голову, у кого позичити. Але, схоже, день для нього складається вдалий: гроші пропонує з властивою їй чуйністю співробітниця Таня, його колишня коханка. Кілька років тому вони були близькі, в результаті у Тані розпався шлюб, вона залишилася сама з сином і продовжує любити Дмитрієва, хоча розуміє, що ця любов безнадійна. У свою чергу Дмитрієв думає, що Таня була б йому найкращою дружиною, ніж Олена. Таня на його прохання зводить Дмитрієва з товаришем по службі, що має досвід в обмінних справах, який нічого конкретного не повідомляє, але дає телефон маклера. Після роботи Дмитрієв із Танею беруть таксі і їдуть до неї додому за грошима. Таня щаслива можливості побути з Дмитрієвим наодинці, чимось допомогти йому. Дмитрієву щиро шкода її, може бути, він би і затримався у неї довше, але йому потрібно поспішати на дачу до матері, в Павлінова.

З цією дачею, що належить кооперативу «Червоний партизан», зв'язані у Дмитрієва теплі дитячі спогади. Будинок будував його батько, інженер-шляховик, усе життя мріяв залишити цю роботу, щоб зайнятися твором гумористичних оповідань. Людина непоганий, він не був щасливим і рано помер. Дмитрієв пам'ятає його неповне. Краще він пам'ятає свого діда, юриста, старого революціонера, який повернувся до Москви після довгої відсутності (мабуть, після табору) і жив деякий час на дачі, поки йому не дали кімнату. Він нічого не розумів в сучасному житті. З цікавістю дивився і на Лук'янова, батьків дружини Дмитрієва, які тоді теж гостювали в Павлінова влітку. Одного разу на прогулянці дід, маючи на увазі саме Лук'яновим, сказав, що не треба нікого зневажати. Ці слова, явно звернені до матері Дмитрієва, часто виявляла нетерпимість, та й до нього самого, добре запам'яталися онукові.

Лук'янова відрізнялися від Дмитрієвим пристосованістю до життя, умінням вправно влаштувати будь-які справи, чи то ремонт дачі або пристрій онуки в елітарну англійську школу. Вони - з породи «вміють жити». Те, що Дмитрієвим здавалося нездоланним, Лук'янова вирішувалося швидко і просто, тільки їм одним відомими шляхами. Це було завидну властивість, однак така практичність викликала у Дмитрієва, особливо у його матері Ксенії Федорівни, яка звикла безкорисливо допомагати іншим, жінки з твердими моральними принципами, і сестри Лори, зарозумілу посмішку. Для них Лук'янова - міщани, котрі переймаються лише особисте благополуччя та позбавлені високих інтересів. У їхній родині навіть з'явилося слівце «олукьяніться». Їм властивий свого роду душевний вада, яка у безтактності по відношенню до інших. Так, наприклад, Олена переважила портрет батька Дмитрієва із середньої кімнати в прохідну - тільки тому, що їй знадобився цвях для настінних годинників. Або забрала всі кращі чашки Лори і Ксенії Федорівни.

Дмитрієв любить Олену і завжди захищав її від нападок сестри і матері, але він і лаявся з нею з-за них. Він добре знає силу Олени, «яка вгризалася у свої бажання, як бульдог. Така миловидна жінка-бульдог з короткою стрижкою солом'яного кольору і завжди приємно засмаглим, злегка смаглявим обличчям. Вона не відпускала до тих пір, поки бажання - прямісінько у неї в зубах - не перетворювалися в плоть ». Свій час вона штовхала Дмитрієва до захисту дисертації, але він не осилив, не зміг, відмовився, і Олена зрештою залишила його в спокої .

Дмитрієв відчуває, що рідні засуджують його, що вважають його «олукьянівшімся», а тому відрізаною скибою. Особливо це стало помітно після історії з родичем і колишнім товаришем Левкой Бубріком. Бубрік повернувся до Москви з Башкирії, куди розподілився після інституту, і довгий час залишався без роботи. Він доглянув собі місце в Інституті нафтової і газової апаратури і дуже хотів туди влаштуватися. На прохання Олени, який жалкував Левку і його дружину, клопотав