Короткий переказ твору Довге прощання (Юрій Трифонов)

Все почалося з Саратова, куди трупа приїхала на гастролі і де акторів поселили у поганому готелі. Варто спека, режисер Сергій Леонідович поїхав у Москву, залишивши замість себе помічника Смурного. Цей Смурний давно поклав око на Лялю (Людмилу Петрівну Телепнєву), одну з актрис театру, але, бажаючи помститися їй за те, що вона його відкинула, він влаштовує їй «затираючи», тобто або взагалі не дає їй ролі, або тримає на третьорядних . У Саратові Смурний викликає Лялю до себе і показує їй лист, написаний її матір'ю, де та скаржиться, що дочки, талановитої актрисі, не дають працювати. Між акторами відразу поширюються чутки, Лялі шалено соромно, вона багато разів просила мати, давно грішили такого роду петиціями, не робити цього. Так що на вечірці у автора п'єси, Миколи Дем'яновича Смолянова, уродженця Саратова, Ляля не знаходить собі місця. У неї поганий настрій, вона відчуває відчуженість від колективу, шкода їй і провінційного, малообдаровані драматурга, який розстарався, щоб добре прийняти акторів, а ті насміхаються над ним. Ляля допомагає матері Смолянова накривати на стіл, а після мити посуд, затримується в них і в кінці кінців змушена заночувати. Смолянов здається їй жалюгідним, слабким, вона вислуховує розповіді про життя цього нещасливого в сімейному житті людини, яка до того ж цілком віддає собі звіт у своїй обдарованості. Пошкодувавши Смолянова, Ляля стає його коханкою.

Повернувшись до Москви, Ляля на місяць виїжджає до Криму, повертається засмагла, відпочила, приваблива і зустрічає в театрі Смолянова, нову п'єсу якого "Гнат Тимофійович» збирається ставити Сергій Леонідович. У цій п'єсі Ляля, не без сприяння Смолянова, отримує головну роль. У Москві Смолянов заводить різноманітні корисні знайомства. Роман Лялі з ним триває, вона не відчуває пристрасті до цієї людини, але відчуває, що потрібна йому, і тому зв'язки не обриває, хоча іноді її мучать докори сумління перед її неофіційними чоловіком Григорієм Ребровим, з яким вони живуть уже багато років.

Ребров - теж початківець драматург, автор двох п'єс, які ніде не може прилаштувати. Болісно самолюбний Ребров страждає від своїх невдач, втішаючи себе тим, що твір п'єс - не головне в його житті. Він захоплений також історією, сидить у бібліотеці, риється в архівах. Спочатку його цікавить така особистість, як Іван Гаврилович Прижов, автор «Історії шинків», побутописець народного жітья, п'яничка, благородний чоловік, один з учасників вбивства студента Іванова, організованого С. Нечаєвим, потім Микола Васильович Клеточніков, агент народовольців у Третьому відділенні. Ребров задумує п'єсу про народовольця. Через свою невлаштованості він не одружується на Лялі, незважаючи на глибоку і давню любов до неї. З цим пов'язані і Лялині аборти, на які її підштовхує мати Ірина Гнатівна, у минулому невдала балерина. Реброва мати вважає невдахою, що живуть за рахунок її дочки.

Прем'єра п'єси Смолянова проходить з великим успіхом, Лялю кілька разів викликають оплесками, навколо чуються заздрісні шепітком. Після вистави вона змушена познайомити чекав на неї Реброва з проводжаючим її Смоляновим. Сам Ребров на прем'єрі не був, так як вважає автора графоманом. Смолянов пропонує відсвяткувати успіх п'єси в ресторані. Після вечері вони втрьох, хмільні, приїжджають у гості до Лялі і Реброву до будинку її батьків, де залишаються ночувати.

Ребров підозрює, що між Лялею і Смоляновим щось є, але жене від себе цю думку. Зачіпає його і Лялін успіх, який зростає з кожним спектаклем. Вона стає популярною, її запрошують зніматися в кіно, влаштовують концерти з її участю, на яких вона виконує пісні з вистави. Їй підвищують оклад, надають особливі знаки уваги. Вона відчуває себе багатою жінкою. Єдине, що заважає їй відчувати себе цілком щасливою, - це страждання рідних: невпорядкованість Гриші, нервозність матері через хворобу батька Лялі Петра Олександровича, у якого третій інфаркт. Їх старий дерев'яний будинок збираються ламати, як і всі навколишні, тому що місто наступає, але Петро Олександрович хоче зберегти сад, свою гордість, де він розводить квіти. Він готовий передати сад у державну власність, намагається боротися, ходить по інстанціях, шле листи, але йому мало що вдається, і це позначається на його різко погіршити стан.

Турбуючись про Гриші, Ляля, ніколи ні про що не просила Смолянова, просить допомогти прилаштувати куди-небудь ребровскіе п'єси. Смолянов неохоче відгукується на це. Він не розуміє, що пов'язує Лялю з таким жалюгідним, за його словами, «чоловічком». Він вважає, що у Реброва немає грунту, тоді як Ребров, сперечаючись з ним, говорить, що його грунт - досвід історії. На вечірці в якогось «солідного працівника» Агабекова, куди її привозить Смолянов, Ляля опиняється в центрі загальної уваги, щиро радіє, потім Смолянов кудись відлучається, а Ляля в очікуванні його залишається наодинці з Агабековим. Після дзвінка Смолянова, що повідомив, що застряг з машиною і заїде за нею вранці, Ляля раптом здогадується, що все підлаштовано і Смолянов поступився її начальнику, від якого багато що залежало в його кар'єрі. З цієї миті з ним все скінчено, про що Ляля і повідомляє йому при зустрічі. Розрив Смолянов сприймає важко, тим більше що в сім'ї у нього гаразд: душевно неврівноважена дружина намагається викинутися з вікна, мати з інсультом в лікарні, та й театральні справи його погіршуються. Сергій Леонідович і завліт Маревін відмовляються