Короткий переказ твору Холстомер (Лев Миколайович Толстой)

На зорі з панського кінного двору виганяють на луг коней. З усього табуна виділяється серйозним, задумливим виглядом старий рябий мерин. Він не виявляє нетерпіння, як всі інші коні, покірно чекає, поки його осідлає старий Нестер, і з сумом спостерігає те, що відбувається, знаючи наперед кожну хвилину. Пригнавши табун до річки, Нестер расседливает мерина і чеше його під шиєю, вважаючи, що коні це приємно. Мерін ж не любить цього чесання, але з делікатності прикидається вдячним людині, закриває очі і мотає головою. І раптом, без будь-якої причини, Нестер боляче б'є мерина пряжкою вузди по сухій нозі. Цей незрозумілий злий вчинок засмучує мерина, але він не подає виду. На відміну від людини, поведінка старої коні виконано гідності і спокійної мудрості. Коли молоді коні дражнять мерина і роблять йому неприємності - бура кобилка каламутить воду перед самим носом, інші штовхають і не дають проходу, - він прощає своїх кривдників з незмінним гідністю і мовчазною гордістю.

Незважаючи на відразливі ознаки дряхлості, фігура пегого мерина зберігає в собі спокій колишньої краси і сили. Його старість - велична і бридка одночасно. І це викликає у коней обурення і презирство. «Коні шкодують лише самих себе і зрідка лише тих, у шкурі кого вони себе легко можуть уявити». І всю ніч на кінному дворі, підкоряючись стадному інстинкту, весь табун ганяє старого мерина, чуються удари копит об худі боки і важке кректання. І мерин не витримує, зупиняється в безсилому відчаї і починає розповідь про своє життя. Розповідь триває п'ять ночей, а в перервах, вдень, коні вже шанобливо звертаються з мерином.

Він народжений від люб'язно першого і Баби. За родоводу його ім'я - Мужик перший, а по-вуличному - Холстомер. Так люди називають його за довгий і розгонистий хід. З перших днів життя він відчуває любов матері і той подив, яке викликає в оточуючих. Він рябий, незвичайний, не такий, як усі. Перше горе в житті - втрата любові матері, яка вже носить у собі меншого брата. Перша любов до красивої кобилці Вязопуріхе обривається, закінчившись найважливішою зміною в житті Холстомера - його вихолощують, щоб не продовжувати в роду пегость. Його відмінність від всіх породжує схильність до серйозності і глибокодумності. Молодий мерин зауважує, що люди керуються в житті не справами, а словами. І головне серед слів - «моє». Це слово змінює поведінку людей, змушує їх часто брехати, прикидатися і не бути тим, чим вони є насправді. Це слово було причиною того, що мерина передають з рук в руки. Хоча він обходить знаменитого рисака Лебедя, Холстомера все-таки продають баришник: через те, що він рябий і належить не графу, а конюшому.

Його купує гусарський офіцер, у якого мерин проводить кращий час свого життя. Господар гарний, багатий, холодний і жорстокий - і залежність від такої людини робить любов до нього Холстомера особливо сильною. Господарю потрібна саме необьіная кінь, щоб ще більше виділятися у світлі, їздити до коханки, нестися по Кузнецькому, щоб всі цуралися і озиралися. І Холстомер служить беззавітно, думаючи: «Убий, загони мене, <...> я тим буду щасливішим». Він милується господарем і собою поряд з ним. Але в один чорний день коханка кидає офіцера, їде з іншим. Гусар, в гонитві за нею, заганяє Холстомера. Той тремтить всю ніч і не може їсти. На ранок йому дають води, і він навіки перестає бути тієї конем, якою був. Холстомера продають баришник, потім старенькій, краснорядцу, мужику, циганові і, нарешті, тутешньому прикажчика.

Коли табун в наступний вечір повертається з лугу, господар показує кращих, найдорожчих коней приїхав гостю. Гість знехотя хвалить. Проходячи повз Холстомера, він б'є його по крупу і каже, що такий же «розписної» мерин був і в нього колись. Холстомер впізнає в обрезклим старого свого колишнього улюбленого господаря-гусара.

У панському будинку, в розкішній вітальні, за чаєм сидять господар, господиня і гість. Колишньому гусарина Микиті Серпуховскому тепер за сорок. Колись дуже красивий, зараз він опустився «фізично, і морально, і грошово». Він марнотратив стан в два мільйони і ще повинен сто двадцять тисяч. І тому вид щастя молодого господаря принижує Серпуховського. Він намагається вести розмову про своє минуле, коли був гарний, багатий, щасливий. Господар перебиває його і говорить про своє нинішнє життя, хвастаючи тим, що має. Цей нудний для обох розмова, в якій вони не чують один одного, триває до ранку, поки Серпухівський не напивається і, хитаючись, не йде спати. У нього не вистачає сил навіть роздягнутися до кінця - в одному незнятої чоботі він валиться на ліжко й хропе, наповнюючи кімнату запахом тютюну, вина і брудною старості.

Вночі табунник Василь на Холстомер їде в шинок і тримає його вранці на прив'язі поруч з мужицькою конем, від якої до меринові переходить короста. Через п'ять днів Холстомера не женуть в полі, а ведуть за сарай. Коли йому перерізають горло, йому здається, що разом з великою струменем крові виходить з нього вся тяжкість життя. З нього знімають шкуру. Собаки, вороння і шуліки розтягують конину, вночі приходить і вовчиця; через тиждень у сараю валяються тільки кістки. Але й ці кістки забирає