- Кінь, яка, васясо, непридатна ... Коли б животина добра була, я б продавати не став, васясо.

- Ходімо, покажи мені своїх коней.

Доки Нехлюдов виходив у двері, Юхванка дістав трубку з полу і закинув її за грубку.

На дворі під навісом стояла худа сива кобиленка, двомісячний лоша не відходив від її худого хвоста. Посередині двору, заплющивши очі і задумливо опустивши голову, стояв гнідий меренок, на вигляд гарна мужицька конячка.

- Ось евту-с хочу продати, васясо, - сказав Юхванка, махаючи на задрімав Меренков і безупинно кліпаючи і пересмикуючи губами. Нехлюдов попросив зловити Меренков, але Юхванка, оголосивши худобу норовистої, не рушив з місця. І тільки коли Нехлюдов сердито прикрикнув, кинувся під навіс, приніс оброть і став ганятися за конем, лякаючи її. Панові набридло дивитися на це, він узяв оброть і прямо з голови підійшов до коня і, раптом схопивши її за вуха, пригнув до землі з такою силою, що меренок захитався і захрипів. Коли Нехлюдов зауважив, що абсолютно марно було вживати такі зусилля, і глянув на Юхванку, який не переставав посміхатися, йому прийшла в голову найобразливіша в його літа думка, що Юхванка сміється над ним і вважає його дитиною. Він почервонів, відкрив коня рот, подивився в зуби: кінь молода.

- Ти брехун і негідник! - Сказав Нехлюдов, задихаючись від гнівних сліз. Він замовк, щоб не осоромитися, розплакавшись при мужика. Юхванка теж мовчав і з виглядом людини, яка зараз заплаче, і злегка посмикував головою. - Ну, на чому ж ти виїдеш орати, коли продаси цього коня? А головне, навіщо ти брешеш? Навіщо тобі потрібні гроші?

- Хліба нетуті нічого, васясо, та й борги віддати дядькам треба-ти, васясо.

- Коні продавати і думати не смій!

- Яка ж наше життя буде? - Відповідав Юхванка зовсім на бік, і кидаючи раптом зухвалий погляд прямо на обличчя пана: - Значить, з голоду помирати треба.

- Дивись, брате! - Закричав Нехлюдов, - таких мужиків, як ти, я тримати не буду. Ти сидиш удома та трубку куриш, а не працюєш, ти своєї матері, яка тобі все господарство віддала, шматка хліба не даєш, дозволяєш її своїй дружині бити і доводиш до того, що вона до мене скаржитися приходила.

- Та що ви, ваша сіясо, я й не знаю, які ці трубки бувають, - зніяковіло відповідав Юхванка, якого, переважно образило звинувачення в курінні трубки.

- Послухай, Епіфан, - сказав Нехлюдов дитячому лагідним голосом, намагаючись приховати своє хвилювання, - Якщо ти мужиком хорошим хочеш бути, так ти своє життя переміни, залиш звички погані, не бреши, не пияцтва, поважай свою матір. Займайся господарством, а не тим, щоб казенний ліс красти та в шинок ходити. Коли тобі в чому-небудь потреба, то прийди до мене, попроси прямо і не бреши, тоді я тобі не відмовлю.

- Та що ви, васясо, ми, здається, можемо розуміти вашого сяса! - Відповідав Юхванка, посміхаючись, як ніби цілком розуміючи всю принадність жарти пана.

Ця посмішка і відповідь зовсім розчарували Нехлюдова в надії зачепити мужика і звернути на шлях істинний. Він сумно опустив голову і вийшов у сіни. На порозі сиділа стара і голосно стогнала, як здавалося, на знак співчуття словами пана.

- Ось вам на хліб, - сказав їй на вухо Нехлюдов, кладучи в руку асигнацію, - тільки сама купуй, а не давай Юхванке, а то він проп'є.

Стара кістлявою рукою вхопилася за одвірок, щоб встати, але Нехлюдов вже був на іншому кінці вулиці, коли вона встала.

«Давидко Білий просив хліба і колів». Пройшовши кілька дворів, Нехлюдов при повороті в провулок зустрівся з своїм прикажчиком, Яковом Алпатичем, який, здалеку побачивши пана, зняв клейончасту кашкета і, діставши фуляровий хустку, став обтирати товсте, червоне обличчя.

- Був у мудріший. Скажи, будь ласка, чого він такий зробився? - Сказав пан, продовжуючи йти вперед по вулиці. - Він досконалий негідник, ледар, злодій, брехун, мати мучить і, як видно, такий закоренілий негідник, що ніколи не виправиться. І дружина його, здається, прегадкая жінка. Стара ще гірше від убогої одягнена; їсти нічого, а вона розряджена, і він теж. Що з ним робити - я рішуче не знаю.

Яків помітно зніяковів, коли Нехлюдов заговорив про дружину Юхванкі.

- Що ж, коли він так себе попустив, ваше сіятельство, - почав він,-то треба заходи вишукати. Він точно в бідності, як і всі самотні чоловіки, але він все-таки себе скільки-небудь спостерігає, не так, як інші. Він мужик розумний, грамотний і чесний, здається, мужик. І старостою при моєму вже управлінні три роки ходив, теж нічим не помічений. А як вам не завгодно, значить, ці заходи вживати, то вже я й не знаю, що з ним будемо робити. У солдати знову не годиться, тому як двох зубів немає. А що щодо старої ви бажаєте турбуватися, то це марно. Адже це взагалі в селянстві, коли мати або батько синові господарство передали, то вже господар син і невістка, а стара вже повинна свій хліб заробляти за силою по сечі. Вони, звичайно, тих почуттів ніжних не мають, але вже в селянстві взагалі так ведеться. Ну, посварилася з невісткою, та, може, її і штовхнула - бабське діло! Вже ви й так занадто все зволите до серця приймати. Додому