Короткий переказ твору Отроцтво (Лев Миколайович Толстой)

Відразу після приїзду до Москви Николенька відчуває зміни, що сталися з ним. У його душі знаходиться місце не тільки власним почуттям і переживанням, а й співчуття чужому горю, вмінню розуміти вчинки інших людей. Він усвідомлює всю Безпорадність горя бабусі після смерті улюбленої дочки, до сліз радіє, що знаходить в собі сили пробачити старшого брата після дурної сварки. Ще одна вражаюча для Николеньки зміна полягає в тому, що він із сором'язливістю зауважує хвилювання, яке викликає в ньому двадцятип'ятилітня покоївка Маша. Николенька переконаний у своїй потворності, заздрить Володіної красі і з усіх сил намагається, хоч і безуспішно, переконати себе в тому, що приємна зовнішність не може складати всього щастя життя. І Николенька намагається знайти порятунок в думках про гордій самоті, на яке, як йому здається, він приречений.

Бабусі доносять, що хлопчики граються з порохом, і, хоча це всього лише невинна свинцева дріб, бабуся звинувачує у недостатності нагляду за дітьми Карла Івановича і наполягає на тому, щоб його замінили пристойним гувернером. Николенька важко переживає розставання з Карлом Івановичем.

З новим гувернером-французом у Николеньки стосунки не складаються, він сам не розуміє часом своєю зухвалістю щодо вихователя. Йому здається, що обставини життя спрямовані проти нього. Випадок з ключиком, який з необережності він ламає, незрозуміло чому намагаючись відкрити татів портфель, остаточно виводить Николеньку з душевної рівноваги. Вирішуючи, що все спеціально ополчилися проти нього, Николенька поводиться непередбачувано - вдаряє гувернера, у відповідь на співчутливий питання брата: «Що з тобою робиться?» - Кричить, як всі гадки йому і огидні. Його замикають у комірчину і загрожують покарати різками. Після довгого ув'язнення, під час якого Николеньку мучить розпачливе відчуття приниженості, він просить у батька прощення, і з ним робляться конвульсії.Усі бояться за його здоров'я, але після дванадцятигодинна сну Николенька відчуває себе добре і легко і навіть радий, що домашні переживають його незрозумілу хворобу.

Після цього випадку Николенька все більше відчуває себе самотнім, і головним його задоволенням стають відокремлені роздуми і спостереження.Він спостерігає дивні відносини покоївки Маші і кравця Василя. Николенька не розуміє, як такі грубі відносини можуть називатися любов'ю. Коло думок Николеньки широкий, і він часто плутається у своїх відкриттях: «Я думаю, що я думаю, про що я думаю, і так далі. УМ за розум заходив ...»

Николенька радіє вступу Володі в університет і заздрить його дорослості. Він зауважує зміни, які відбуваються з братом і сестрами, спостерігає, як у старіючого батька з'являється до дітей особлива ніжність, переживає смерть бабусі - і його ображають розмови про те, кому ж дістанеться її спадщину ...

До вступу в університет Николеньке залишається кілька місяців. Він готується в математичний факультет і вчиться добре. Намагаючись позбутися від багатьох недоліків отроцтва, Николенька вважає головним з них схильність до бездіяльності міркуванню і думає, що ця схильність принесе йому в житті багато шкоди. Таким чином в ньому виявляються спроби самовиховання. До Володі часто приходять приятелі - ад'ютант Дубков і студент князь Нехлюдов. Николенька все частіше розмовляє з Дмитром Нехлюдова, вони стають друзями. Налаштованість їх душ здається Николеньке однаковою. Постійно вдосконалюватися самому і таким чином виправити все людство - до такої думки приходить Николенька під впливом свого друга, і це важливе відкриття він вважає початком своєї юності.