Короткий переказ твору Крейцерова соната (Лев Миколайович Толстой)

Рання весна. Кінець століття. По Росії йде поїзд. У вагоні йде жвава бесіда; купець, прикажчик, адвокат, куряща дама й інші пасажири сперечаються про жіноче питання, про шлюб та вільної любові. Тільки любов висвітлює шлюб, стверджує жінка, яка палить дама. Тут, в середині її мови, лунає дивний звук як би перерваного сміху або ридання, і якийсь не старий ще, сивуватий пан з рвучкими рухами втручається у спільну розмову. До цих пір на заговорювання сусідів він відповідав різко і коротко, уникаючи спілкування та знайомства, а все більше курив, дивився у вікно чи пив чай і в той же час явно обтяжувався своєю самотністю. Так яка любов, запитує пан, що ви розумієте під істинною любов'ю? Перевага однієї людини іншій? Але на скільки? На рік, на місяць, на годину? Адже це тільки в романах буває, в житті ніколи. Духовне спорідненість? Єдність ідеалів? Але в такому випадку нема чого спати разом. А, ви, мабуть, мене впізнали? Як немає? Та я той самий Позднишев, що вбив свою дружину. Всі мовчать, розмова зіпсований.

Ось справжня історія Позднишева, розказана ним самим тієї ж ночі одному з попутників, історія про те, як він цієї самої любов'ю був приведений до того, що з ним сталося. Позднишев, поміщик і кандидат університету (був навіть і ватажком) жив до одруження, як усе в його колі. Жив (за його нинішньому думку) розпусна, але, живучи розпусна, вважав, що живе, як треба, навіть морально. Він не був спокусником, не мав «неприродних смаків», не робив з розпусти мети свого життя, а віддавався йому поважно, пристойно, скоріше для здоров'я, уникаючи жінок, які могли б його зв'язати. Між тим чистого ставлення до жінки в нього давно вже не могло бути, він був, що називається, «розпусником», подібним морфініст, п'яниці, курцеві. Потім, як висловився Позднишев, не вдаючись у подробиці, пішли і всілякі відхилення. Так жив він до тридцяти років, не залишаючи, втім, бажання влаштувати собі саму піднесену, «чисту» сімейне життя, придивляючись з цією метою до дівчат, і нарешті знайшов таку, одну з двох дочок розорився пензенського поміщика, яку вважав гідною себе.

Одного разу ввечері вони їздили в човні і вночі, при місячному світлі, поверталися додому. Позднишев милувався її стрункою фігурою, обтягнутою джерсі (це йому добре запам'яталося), і раптом вирішив, що це - вона. Йому здавалося, що вона розуміє в цю хвилину все, що відчуває він, а він, як йому тоді здавалося, думав найбільш піднесені речі, і насправді джерсі було їй особливо до обличчя, і після проведеного з нею дня він повернувся додому в захваті , впевнений, що вона - «верх морального досконалості», і вже назавтра зробив пропозицію. Оскільки він одружився не на грошах і не на зв'язках (вона була бідна), та до того ж мав намір триматися після одруження «одношлюбності», то гордості його не було меж.Свиня я був жахлива, а уявляв, що ангел, зізнався Позднишев своєму попутнику.) Однак все відразу пішло наперекосяк, медовий місяць не складався. Весь час було гидко, соромно і нудно. На третій чи четвертий день Позднишев застав дружину нудьгуючої, став питати, обняв, вона заплакала, не вміючи пояснити. І їй було сумно і важко, а обличчя виражало несподівану холодність і ворожість. Як?Що? Любов - союз душ, а замість цього ось що! Позднишев здригнувся.Невже закоханість виснажилася задоволенням чуттєвості і вони залишилися один проти одного зовсім чужі? Позднишев ще не розумів, що ця ворожість була нормальним, а не тимчасовим станом. Але потім відбулася ще сварка, потім ще одна, і Позднишев відчув, що «попався», що одруження не є щось приємне, а, навпаки, дуже важке, але він не хотів зізнатися в цьому ні собі, ні іншим. (Це озлоблення, розсудив він пізніше, було не що інше, як протест людської природи проти «тварини», яке пригнічувало її, але тоді він думав, що винен жінчин поганий характер.)

У вісім років у них народилося п'ятеро дітей, а й життя з дітьми була не радість, а мука. Дружина була чадолюбива та довірлива, і сімейне життя обернулася постійним порятунком від уявних або дійсних небезпек.Присутність дітей дало нові приводи до розбратів, відносини ставали все вороже. На четвертий рік вони вже розмовляли просто: «Котра година? Пора спати. Який нині обід? Куди їхати? Що написано в газеті? Послати по лікаря.Горло болить у Маші ». Він дивився, як вона наливає чай, підносить ложку до рота, хлюпає, втягуючи рідину, і ненавидів її саме за це. «Тобі добре гримасувати, - думав він, - ти ось промучила мене сценами всю ніч, а в мене засідання». «Тобі добре, - думала вона, - а я всю ніч не спала з дитиною». І вони не тільки так думали, а й говорили, і так би й жили, як у тумані, не розуміючи себе, якщо б не сталося того, що трапилося. Дружина його ніби прокинулася з тих пір, як перестала народжувати (доктора підказали засоби) , і постійна тривога про дітей стала вщухати, вона начебто прокинулася і побачила цілий світ з його радощами, про які вона забула. Ах, як би не пропустити! Піде час, не повернеш! Їй з юності переконували, що в світі одне варте уваги - любов; вийшовши заміж, вона отримала дещо з цієї любові, але далеко не все, що очікувалося. Кохання з чоловіком була вже не те, їй стала представлятися якась інша, нова, чистенька любов, і вона стала оглядатися, очікуючи чогось, знову взялася