Короткий переказ твору Воскресіння (Лев Миколайович Толстой)

Як не стараються люди, зібравшись в одне невеличке місце кілька сот тисяч, спотворити ту землю, на якій вони тиснуть, як не забивають каменями землю, щоб нічого не росло на ній, як не зчищають яку пробивающуюся травичку, як не димлять кам'яним вугіллям і нафтою , - весна залишається весною навіть у місті. Сонце гріє, трава, оживаючи, росте й зеленіє скрізь, де тільки не соскреблі її; галки, горобці і голуби по-весняному радісно готують гнізда, і мухи дзижчать біля стін, пригріті сонцем. Веселі і рослини, і птахи, і комахи, і діти. Але люди - великі, дорослі люди - не перестають обманювати і мучити себе і один одного. Таким ось радісним весняним днем (а саме 28 квітня) в один з дев'яностих років минулого століття в одній із московських в'язниць наглядач, трясучи залізом, відмикає замок в одну з камер і кричить: «Маслова, на суд!»

Історія цієї арештантки Маслової звичайнісінька. Вона була дочка, прижитися від проїжджого цигана незаміжньою дворової жінкою в селі у двох сестер-панночок поміщиць. Катюші було три роки, коли мати захворіла і померла. Старі панянки взяли Катюшу до себе, і вона стала полувоспітанніца-полугорнічная. Коли їй минуло шістнадцять років, до її панночкам приїхав їхній племінник-студент, багатий князь, безневинний ще юнак, і Катюша, не сміючи ні йому, ні навіть собі зізнатися в цьому, закохалася в нього. Через кілька років цей же племінник, тільки що зроблений в офіцери і вже розбещений військовою службою, заїхав по дорозі на війну до тіточкам, пробув у них чотири дні і напередодні свого від'їзду спокусив Катюшу і, сунувши їй в останній день сторублевий папірець, поїхав. Через п'ять місяців після його від'їзду вона дізналася напевно, що вагітна. Вона наговорила панночкам грубощів, в яких сама потім каялася, і попросила розрахунку, і панянки, незадоволені нею, її відпустили. Вона оселилася у сільської вдови-повитухи, яка торгувала вином. Пологи були легкі. Але повитуха, яка приймала в селі пологи у хворої жінки, заразила Катюшу пологової гарячкою, і дитину, хлопчика, відправили у виховний будинок, де він одразу по приїзді помер. Через деякий час Маслову, вже змінила кількох покровителів, розшукала сіщіці, що поставляє дівчат для будинку терпимості, і з Катюшина згоди відвезла її в знаменитий будинок Китаєвої. На сьомому році її перебування в будинку терпимості її посадили в острог і тепер ведуть на суд разом з убивцями і злодійками.

У цей самий час князь Дмитро Іванович Нехлюдов, той самий племінник тих самих тіточок-поміщиць, лежачи вранці в ліжку, згадує вчорашній вечір у багатих і знаменитих Корчагін, з донькою яких, як передбачалося усіма, він повинен одружитися. А трохи пізніше, напившись кофію, хвацько підступає до під'їзду суду, і вже в якості присяжного засідателя, надівши пенсне, роздивляється підсудних, яких звинувачують в отруєнні купця з метою викрадення колишніх при ньому грошей. «Не може бути», - говорить собі Нехлюдов. Ці два чорні жіночі очі, які дивилися на нього, нагадуютьйому щось чорне і страшне. Так, це вона, Катюша, яку він вперше побачив тоді, коли на третьому курсі університету, готуючи свій твір про земельну власність, прожив літо у своїх тіточок. Без всякого сумніву це та сама дівчина, вихованка-покоївка, в яку він був закоханий, а потім в якомусь шаленому чаду спокусив і кинув і про яку потім ніколи не згадував, бо спогад занадто обличало його, настільки пишається своєю порядністю. Але він все ще не підкоряється почуттю каяття, яке вже починає говорити в ньому. Те, що відбувається представляється йому тільки прикрою випадковістю, яка пройде і не порушить його нинішньої приємного життя, але суд триває, і нарешті присяжні повинні винести рішення. Маслова, очевидно невинна в тому, в чому її звинувачували, визнана винуватою, як і її товариші, правда, з деякими застереженнями. Але навіть голова суду здивований тим, що присяжні, обумовивши перша умова «без умислу пограбування», забувають обумовити необхідне друге «без наміру позбавити життя», і виходить, за рішенням присяжних, що Маслова не грабував і не крала, але разом з тим отруїла купця без жодної видимої мети. Так в результаті судової помилки Катюшу засуджують до каторжних робіт.

Соромно і гидко Нехлюдову, коли він повертається додому після візиту до своєї багатій нареченій Міссі Корчагіна (Міссі дуже хочеться заміж, а Нехлюдов - хороша партія), і в уяві його з надзвичайною жвавістю виникає арештантка з чорними косими очима. Як вона заплакала при останньому слові підсудних! Одруження з Міссі, здавалася недавно настільки близькою і неминучою, представляється йому тепер абсолютно неможливою. Він молиться, просить Бога допомогти, і Бог, який жив у ньому, прокидається в його свідомості. Все найкраще, що тільки здатний зробити людина, він відчуває себе здатним зробити, а думка, щоб заради морального задоволення пожертвувати всім і навіть одружуватися на Маслової, особливо розчулює його. Нехлюдов добивається побачення з Катюшею. «Я прийшов, щоб просити у тебе прощення, - випалює він без інтонації, як завчений урок. - Я хоч тепер хочу спокутувати свій гріх». «Нема чого викупати; що було, те загуло», - дивується Катюша. Нехлюдов очікує, що, побачивши його, дізнавшись його намір служити їй і його каяття, Катюша зрадіє і розчулився, але, на свій жах, він бачить, що Катюші немає, а є одна повія Маслова. Його дивує і жахає, що Маслова не тільки не соромиться свого становища повії (положення арештантки якраз здається їй ганебним), але й пишається ним як діяльністю важливою і корисною, раз