Короткий переказ твору Влада темряви, або Кігтик загруз, всій пташці

прірву (Лев Миколайович Толстой)

Осінь. У просторій хаті заможного, хворобливого мужика Петра - дружина Онися, Килина, його дочка від першого шлюбу, співають пісні. Сам господар вкотре кличе і лає, погрожуючи розрахувати Микиту, чепуристого хлопця років двадцяти п'яти, працівника ледачого і гулящого. За нього з люттю заступається Онися, а Анютка, їх десятирічна дочка, вбігає в світлицю з розповіддю про приїзд Мотрони і Якима, батьків Микити. Почувши про майбутню Нікітіної одруження, Онися «роздратувався [...] рівно вівця кругова» і ще злісний накинулася на Петра, задумавши будь-якими засобами розладнати весілля. Килина знає таємні наміри мачухи. Микита відкриває Онисії бажання батька насильно женити його на дівці-сироті Маринці. Онися попереджає: якщо що ... «Життя наважуся! Згрішила я, закон руйнувала, та вже не ворочатися стати ». Як Петро помре, обіцяє взяти Микиту в будинок господарем і разом покрити всі гріхи.

Мотрона застає їх обнявшись, співчуває Анісьіной життя зі старим, обіцяє завадити Якиму і наостанок, таємно змовившись, залишає їй сонних порошків, зілля обпоїти чоловіка - «ніякого духу немає, а сила велика ...».Засперечався за Петра з Якимом, Матрона порочить дівку Марину, артільну куховарку, яку Микита обдурив, живучи раніше на чавунці. Микита ліниво відмикається на людях, хоч і «боязно в неправді божитися». На радість Мотрони сина залишають у працівниках ще на рік.

Від Анюти Микита дізнається про прихід Марини, про її підозри і ревнощів.Килина чує з комори, як Микита прогнав Марину: «Образив ти її [...] так-то і мене скривдиш [...] пес ти».

Минає шість місяців. Вмираючий Петро кличе Онисію, велить послати Килину за сестрою. Онися зволікає, шукає гроші і не може знайти. Як би випадково провідати сина приходить Мотрона зі звісткою про весілля Маринки з вдівцем Семеном Матвійовичем. Віч-на-віч перемовляються Мотрона з Онисією про дію порошків, але Мотрона попереджає тримати все в таємниці від Микити - «жалос-тів дуже». Онися трусить. У цей момент, тримаючись за стінку, на ганок виповзає Петро і просить в який раз послати Анютка за сестрою Мартою. Мотрона відправляє Онисію негайно Ошаров всі місця, щоб знайти гроші, а сама сідає на ганку з Петром. До воріт під'їжджає Микита Господар розпитує його про оранці, прощається, і Мотря веде його у хату. Онися метається, молить про допомогу Микиту. Гроші відшукуються прямо на Петра - намацала Мотрона, квапить Онисію до приходу сестри скоріше ставити самовар, а сама наставляє Микиту перш за все «грошики не упустити», а вже потім і «баба в руках буде». «Якщо [...] похропувати почне [...] їй відкоша можна зробити». А тут і Онися вибігає з хати, бліда, поза себе, несучи під фартухом гроші: «Помер ніяк. Я знімала, він і не відчув ».Мотрона, користуючись її розгубленістю, тут же передає гроші Микиті, випередивши прихід Марфи і Килини. Починають обмивати небіжчика.

Проходить ще дев'ять місяців. Зима. Онися ненарядная сидить за станом, тче, чекає з міста Микиту з Килиною і, разом з працівником Митричев, Анютою і заглянув на вогник кумою, обговорюють Акулінін наряди, безсоромність («растрепа-дівка, нехалявая, а тепер розцяцьковані, роздулася, як булька на воді, я, каже, господиня »), злий норов, невдалі спроби видати її заміж так сплавити швидше, безпутність і пияцтво Микити.« обплели мене, взули так спритно [...] Нічого-то я здуру не помічала [...] а в них согласье було », - стогне Онися.

Відчиняються двері. Входить Акім просити у Микити грошей на нову коняку.За вечерею Онися скаржиться на «пустощі» і неподобства Микити, присоромити просить. На що Аким відповідає одне: «... Бога забули» і розповідає про гаразд життя-буття Маринки.

Микита п'яний, з мішком, вузлом і з покупками в папері зупиняється на порозі і починає кураж, не помічаючи батька. Слідом йде розряджена Килина.На прохання Акіма Микита виймає гроші і скликає всіх пити чай, наказуючи Онисії ставити самовар. Онися з трубою і Столешніков повертається з комори і змахує полушальчік, куплений Килиною. Спалахує сварка. Микита виштовхує Онисію, примовляючи Килині: «Я господар [...] Її розлюбив, тебе полюбив. Моя влада. А їй арешт ». Потішаючись, повертає Онисію, дістає наливку, частування. Всі збираються за столом, тільки Акім, бачачи недобре життя, відмовляється від грошей, їжі та ночівлі, і, йдучи, пророкує: «до погибелі, значить, син мій, до погибелі ...»

Осіннім вечором в хаті чути гомін і п'яні крики. Їдуть Акулінін свати. Сусідки пліткують про придане. Сама наречена лежить в сараї, занемогші животом. «Віч», - вмовляє сватів Мотрона, - а так «дівка як лита - не ущіпнешь». До Онисії після проводів гостей на двір вбігає Анютка: Килина в комору пішла, «я, каже, не піду заміж, я, каже, помру». Чутний писк новонародженого. Мотрона з Онисією квапляться приховати, штовхають Микиту в льох рити яму - «Земля-матінка нікому не скаже, як корова язиком злиже». Микита огризається Онисії: «... набридла вона мені [...] А тут порошки ці [...] Та якби я знав, я б її, суку, убив тоді!» Зволікає, упорствуя?: «Адже це яке діло! Жива душа теж ... »- і все ж здається, бере немовляти, загорнутого в ганчір'я, мучиться. Онися вихоплює у нього з рук дитини, кидає в льох і зіштовхує Микиту вниз: «Задуши скоріше, не буде живий!» Скоро Микита вилазить з погреба, трясеться весь, зі шкребками кидається на матір і Онисію, потім зупиняється, біжить назад, прислухається, починає кидатися: «Що вони зі мною зробили?Їжа як [...] Як захрустіт піді мною. І живий все, право, живий [...] Зважився я свого життя ... »

Гості