Короткий переказ твору Цар Борис (А. К. Толстой)

У день Борисова вінчання на престол бояри обчислюють плоди його правління: і припинення мор, і завершені війни, і врожаї. Вони дивуються, як довго довелося вмовляти Годунова прийняти владу, і лише загроза відлучення від церкви його до того примусила. Борис повертається з собору, збираючись приймати послів. Воєйков повідомляє про перемогу над сибірським ханом. Англійський посол пропонує наречену царевичу Федору; папський нунцій - угода про поєднання церков; австрійський, литовський, шведський, флорентійський посли шанобливо просять хто про допомогу грішми або військами, хто про визнання своїх володінь. Персидську і турецький посли звинувачують один одного в зазіханнях на Іверія, посол Іверського царя просить захисту. Всім цар дає належний відповідь, сповнений гідності і сили, і велить впустити всіх охочих у царські палати («Між народом руським і царем перепони немає!"). Залишившись один, Борис торжествує і, поминаючи смерть царевича, вирішує: то неминуча ціна за величье держави.Незабаром після, чекаючи у монастирській келії постригшись Ірини, Борис вислуховує донесення Насіння Годунова на Романових, незадоволених скасуванням Юр'єва дня; на Василя Шуйського, лукавого і ненадійного слугу, але, впевнений у своїй силі, нікого не хоче карати. З'являється Ірина, і Борис, нагадуючи їй свої коливання на шляху до влади, просить виправдати його і визнати, що благоденство Росії коштує тієї неправди, через яку він став царем. Ірина, схвалюючи його царство, вимагає, щоб він не забував про свою провину і не прощав себе сам. Залишившись кожен при своєму, вони розлучаються.

У палаці діти Бориса, Федір і Ксенія, слухають розповіді Християна, датського герцога, нареченого Ксенії, - про суворе дитинство, про повернення до двору, про битви у Фландрії з іспанськими військами, але, коли Федір нарікає на свою неробство, Християн зауважує, що його положення, що дозволяє навчатися правлінню при мудрому государя, - багато достойніше.Християн розповідає, як полюбив Ксенію за розповідями послів, купців і полонених, які прославляли поряд з величчю Росії красу, розум і лагідність царівни. Заговорюють про Бориса, і всі сходяться в любові до царя, що забувають про себе заради слави і благополуччя держави. Всі троє клянуться допомагати один одному. Християн просить увійшов Бориса у разі війни дозволити вести російські війська, але цар відмовляє настали на довгі роки світом. Діти йдуть, а прийшов Семен Годунов оголошує слух про дивно врятувався царевича Димитрія. У своїх покоях цариця Марія Григорівна розпитує дяка Власьева про Християни і, як не вертиться дзигою Власьєв, довідається, що були чутки, ніби не король його батько, і старший брат, нині панує, його недолюблює. Не добившись від дяка обіцянки свідчити про те Борису, вона кличе Дементіївни і зі зростаючим роздратуванням дізнається, що Ксенія сиділа разом з братом і нареченим, а цар вітає нові звичаї. Прийшла Волохова цариця скаржиться, що Борис посватав Ксенію за Немчина, її не спитавши, і німчин, видно, приворот царівну. Волохова береться поворожити, в чому сила Християна, і зруйнувати її («Є корінець такий»). У лісі, в розбійницькому стані, отаман Бавовни приймає нові поповнення селян, хто клянеться Бориса і скасування Юр'єва дня. З'являється посадський, який без жодного страху вимагає звільнити своїх супутників, схоплених на московській дорозі розбійницьким дозорним, і повідомляє вірну новину про появу царевича Димитрія. Посадський підбиває Бавовни йти до Брянська і там, пристав до військ царевича, отримати прощення і воювати Годунова.З'являється Митька, тягнучи двох втікачів ченців, Михайла Повадіна і Гришку Отреп'єва, які просяться в хлопковское воїнство. Коли посадський, потішив розбійників боротьбою з Митькою і звелівши викотити бочки вина, раптом пропадає, з'ясовується, що йшли з ним ченці не знають, хто він такий.

Борис змушений зізнатися в тому, що поява нового ворога штовхнуло його на кривавий шлях. Семен Годунов, отряженний з'ясувати, хто ховається за ім'ям Димитрія, говорить, що і ціною тортур не дізнався нічого. Приискивать ім'я Гришки Отреп'єва, побіжного Чудовського ченця, щоб якось перейменувати ворога. Борис розпоряджається помножити шпигунів і знайти доказ на Романових і, крім того, в силу триваючого голоду роздати скарбницю народу, звелів не слухати байок про царевича. Царевич Федір просить відправити його до військ, царівна Ксенія оплакує зміну в Борисові і його проявилася жорстокість; Християн запитує , чи впевнений Борис в смерті царевича, і переказує чутки. Діти йдуть, з'являється цариця, повна уїдливості і подразнення на Християна, толкующего з дітьми про «Царенко». Цар залишається глухим до її вимогу відіслати Христіана. Семен Годунов повідомляє про швидке просування зрадників, про перехід до них військ і про завзятому опорі Басманова. Василь Шуйський пропонує Борису відправитися самому до військ або вже послати за вдовствующей царицею, щоб свідчила про смерть сина. Наказав Шуйскому рвати мови тим, хто розпускає чутки, Борис посилає за матір'ю Димитрія. У будинку Федора Микитовича Романова бояри Романови, Сицький, Рєпнін та Черкаський п'ють за царевича.Приходить Шуйський, повідомляє про наказ Бориса, його розпитують про здійснене нею розшуку в Угличі, він відповідає туманно. Семен Годунов зі стрільцями, звинувативши присутніх у бажанні отрутою вапна государя, бере всіх під варту, одягнувши Василя Шуйського вести допит. Борис, наодинці міркували над доконаним пророкуванням («Вбито, але живий»), що прийшов Шуйскому велить оголосити з Лобового місця, що той сам в Угличі бачив труп царевича. На Християна між тим насідають радники, тлумачать, що він повинен відмовитися від шлюбу з Ксенією, що Борис видав себе страхом, що Ксенія дочка лиходія і слуги. Християн, відчуваючи підступають нудоту, вірячи у винність Бориса, не знає,