Короткий переказ твору Білявий Екберт (Людвіг Тік)

Дія відбувається в німецькому місті Гарце в Середні століття.

Білявий Екберт, лицар сорока років, живе зі своєю дружиною Бертою. Вони люблять один одного, але дітей у них немає. Живуть вони на самоті, гості у них бувають рідко, за винятком одного родини Пилипа Вальтера.

Одного разу після вечері на прохання Екберт Берта розповідає Вальтеру про дивні пригоди своєї молодості. У дитинстві вона жила в сім'ї бідного пастуха і, коли їй було вісім років, вона втекла з дому в ліс, де зустріла стару, яка дала притулок її. У хатині разом із старою жила маленька собачка (кличку якої Берта ніяк не може згадати) і птиця у блискучій клітці, яка співала пісню: «Та самота - мені насолоду. Сьогодні, завтра - завжди одне мені насолоду - самота ». Старенька часто молилася і говорила дивні слова. Берта полюбила стареньку, а собачка і птиця стали їй друзями. Через чотири роки бабуся відкрила таємницю: виявилося, що птах щодня кладе по яйцю, в якому знаходиться або перлина, або самоцвіт. Через кілька днів, коли баба в черговий раз відправилася подорожувати, Берта втекла з хатини і, забравши з собою птицю і взявши посудину з самоцвітами, пустилася в так званий світло на пошуки лицаря, про який мріяла. У гарному містечку вона найняла собі невеликий будиночок і з часом стала забувати стареньку. Птах співати перестала, але одного разу вночі вона заспівала іншу пісню: «Та самота, ти в подалі, чекай тужіння, про злочин! Ах, насолоду - в самоті ». Птах співала цю пісню не перестаючи, і Берта задушила її. Незабаром вона вийшла заміж за молодого лицаря Екберт.

Після розповіді цієї історії, на прощання, Філіп Вальтер вимовляє наступну фразу: «Дякую вам, пані, я живо уявляю собі вас з дивною птахом і як ви годуєте маленького Штроміана». Білявий Екберт починає каятися, що попросив дружину розповісти про пригоду, оскільки саме з цього вечора Вальтер рідко відвідує замок свого друга, а Берта сильно захворює на нервовому грунті. Незабаром вона каже чоловікові, що ніколи не могла згадати кличку собачки, Вальтер ж, того вечора назвав її! «Яку зв'язок має ця людина з моєю долею»? Думала вона, вмираючи.

Екберт вирішує вбити Вальтера через терзали його сумнівів з приводу вірності одного. Він зустрічає його на полюванні в лісі і вбиває з арбалета. У той же час у лихоманці вмирає Берта. Екберт знайомиться з лицарем Гуго, зближується з ним і зізнається йому у вбивстві одного. Над Екберт висить прокляття, і він починає сходити з розуму: в кожному чоловікові тепер він бачить Вальтера, його привид постійно переслідує Екберт.

Під час подорожі він зустрічає ту саму стару, яку в молодості обдурила його дружина. Виявляється, що стара чаклунка пов'язана не тільки з Бертою, але і з самим Екберт, вірніше з його батьком. Вона каже йому: «Дивись, як злочин тягне за собою покарання: це я, а не хто інший, була твоїм другом Вальтером, твоїм Гуго ... а Берта була сестра твоя ... Одного разу в ранньому дитинстві ти чув, як твій батько на догоду своїй дружині не став виховувати при собі дочка від першого шлюбу, а віддав її пастуху ». Лежачи на землі, знавіснілий Екберт вмирає, розплачуючись за гріхи батька і дружини.