Короткий переказ твору Янки з Коннектикуту при дворі короля Артура

(Марк Твен)

Типовий ділової янкі кінця XIX ст., Що вміє зробити будь-яку річ на світі, отримавши під час сутички у себе на заводі удар ломом по черепу, потрапляє з промислового штату Коннектикут в епоху короля Артура - швидше, героя багатьох лицарських романів, ніж реального короля бриттів, на рубежі V - VI ст. нашої ери боровся з англосаксами. Оторопілого янкі бере в полон лицар, якого наш герой спочатку приймає за божевільного, а замок Артура Камелот за божевільню. Глава пажів Кларенс, сміхотливий гарненький хлопчик у яскраво-червоних штанях, схожих на роздвоєну морквину, мимохідь повідомляє йому, що зараз 19 червня 528 р. У сум'ятті янкі пригадують, що в цьому випадку через два дні має відбутися повне затемнення, а його в тому році , з якого він прибув, бути не повинно.

Янки приводять у величезний зал з дубовим столом величиною в циркову арену, навколо якого в яскравих дивовижних одязі сидить безліч чоловіків, які п'ють з цілісних бичачих рогів і закушують м'ясом прямо з бичачих ж кісток, яких чекає зграя псів, раз у раз кидаються в бійку за видобутку - до загального захоплення присутніх. Сліпуче яскраво одягнені жінки розташовуються на галереї - навпаки музикантів.

У проміжках між собачими бійками лицарі, дуже дружелюбні і уважні один до одного, займаються тим, що жахливо брешуть про свої військові подвиги і настільки ж простодушно вислуховують чуже брехня. Очевидно, ворогів своїх вони винищують не зі злості і не з корисливих помислів, а виключно з любові до слави.

Полонив нашого янкі сер Кей засуджує його до смерті, проте всіх бентежить його дивний, швидше за все, зачароване костюм, але знаменитий придворний чарівник, старець Мерлін, радить його роздягнути - і нагота героя знову бентежить лише його одного. Янки видає себе за ще більш могутнього чародія і, вже зведений на вогнище, велить сонцю згаснути, а потім, скориставшись загальним жахом, повертає сонце в обмін на сан беззмінного міністра, наділеного всією повнотою виконавчої влади.

Швидко з'ясовується, що шовкові та оксамитові вбрання дуже непрактичні, а справжнього комфорту позбавлені навіть міністри - разом з милом, свічками, дзеркалами, телефоном, газом ... З витонченим мистецтвом теж йде неважливо - ні однієї кольорової реклами страхової компанії на стіні. Зате слава! І скажена заздрість піжони Мерліна, що поширює чутки про чарівницькими безсиллі свого конкурента. За допомогою Кларенса і декількох зброярів янкі виготовляє порядну порцію пороху і громовідвід, а потім у найближчу грозу знищує «небесним вогнем» вежу Мерліна: «чари науки» виявляється сильнішим застарілих чар.

Престиж янкі піднімається ще вище, і все ж незмірно більш могутньою залишається влада церкви, і взагалі, нація не вміє по-справжньому цінувати ніякі доблесті, якщо вони не підкріплені павиному родоводу. Зрештою янкі отримує від народу єдиний в країні титул «Господар», що не заважає графам і герцогам дивитися на нього звисока. Правда, сер Саграмор Бажаний вшановував його виклику на поєдинок з-за випадкового непорозуміння. Сам поєдинок відкладається на три-чотири роки, доки сер Саграмор повернеться з чергового мандри у пошуках святого Грааля - кубка, в який, за переказами, колись була зібрана кров Христа.

У відпущений час янкі поспішає побудувати цивілізацію - спочатку йде бюро патентів, потім шкільна мережа, а потім газета; тільки газета здатна підняти з домовини мертву націю. У тихих куточках виникають паростки майбутніх промислових підприємств, куди спеціальні агенти збирають здібних молодих людей. У цих куточках вчать ще й вільнодумства, підкопується під лицарство і церква. При цьому янкі насаджує не атеїзм, а систему вільних протестантських згромаджень, щоб кожен міг вибрати собі релігію до душі.Електрична цивілізація з телеграфом і телефоном розростається в підпіллі, як розпечена лава в надрах погаслого вулкана. Людей, які зберегли гідність, схильних до самостійного мислення, Господар особисто відправляє на фабрику Людей.

Але його бурхливу діяльність перериває безглузда історія: до двору Артура є нікому не відома Алісандра Щоб Картелуаз (згодом перейменована Господарем в Сенді) і розповідає, що її пані і ще сорок чотири прекрасних діви заточені в похмурий замок трьох однооких, зате четвероруких велетнів.Честь звільнити прекрасних полонянок Артур надає подумки чортихаються янкі. У супроводі Сенді янкі вирушає на пошуки, бо про карти тут не мають поняття. Він переносить незліченні незручності, подорожуючи в панцирі, коли неможливо ні висякатися, ні почухатися, ні самостійно забратися на коня, і тим не менш бере в полон і відправляє до двору декількох лицарів, переляканих клубами диму з його трубки, який янкі випускає через забрало.

Слухаючи базікання Сенді, він із сумом згадує «телефонну панночку», яку любив в колишньому житті: яке щастя було вранці сказати в трубку: «Алло, центральна!» Тільки потім, щоб почути її голос: «Алло, Хенк!» І все ж приємно зустріти в дорозі свого торгового агента - мандрівного лицаря з оголошеннями на грудях і спині: «Мило Персіммонса! Всі примадонни миються цим милом! »Виробництво мила зростає, незважаючи на жахливий сморід, від якої король одного разу ледь не падає в непритомність, а самий знаменитий лицар Ланселот тільки ходить по даху і лається, не зважаючи на присутність дам.

Не менш приємно зустріти і лицаря, який рекламує зубні щітки, який переслідує обманула його колегу, що поширює політуру для печей.

Нарешті мандрівники дістаються до замку, який за цей час силою злих чар виявився перетвореним на свинячий хлів, велетні в пастухів, а прекрасні полонянки в свиней. Купити все