Короткий переказ твору По праву пам'яті (Олександр Твардовський)

У жанрово-тематичному плані - це лірико-філософський роздум, «дорожній щоденник», з ослабленою сюжетністю. Дійові особи поеми - неосяжна Радянська країна, її люди, стрімке розворот їх справ і звершень. Текст поеми містить жартівливе визнання автора - пасажира поїзда «Москва-Владивосток». Три дали прозріває художник: неоглядного географічних просторів Росії; історичну далечінь як спадкоємність поколінь і усвідомлення нерозривного зв'язку часів і доль, нарешті, бездонність моральних запасників душі ліричного героя.

Поема «По праву пам'яті» автор замислював спочатку автором як одна з «додаткових» глав до поеми «За даллю - даль», придбала в ході роботи самостійний характер. Хоча «По праву пам'яті» не має в підзаголовку жанрового позначення, а сам поет, вірний поняттям літературної скромності, називав часом це твір віршованим «циклом», цілком очевидно, що це лірична поема, остання велика робота автора «Василя Тьоркіна». Вона була закінчена і самим поетом підготовлена до друку за два роки до його смерті.

У вступі Твардовський заявляє, що це відверті рядки, сповідь душі:

Перед обличчям, що пішли бувальщин 
Чи не вправі ти кривити душею, - 
Адже ці були сплатили 
Ми платою самою великою ...

Поема композиційно розпадається на три частини. У першій частині поет з теплим почуттям, трохи іронічно згадує свої юнацькі мрії і плани.

І де, кому з нас доведеться, 
У якому році, в якому краю 
За півнячої тієї хрипотою 
Розчути молодість свою. 

Мрії ці чисті й високі: жити і працювати на благо Батьківщини. А якщо знадобиться, то й життя своє віддати за неї. Красиві юнацькі мрії. Поет з легкою гіркотою згадує те наївне час і молодиків, які й подумати не могли, скільки тяжких і суворих випробувань готує їм доля:

Готові були ми до походу 
Що простіше може бути: 
Любити рідну землю-матір, 
Щоб за неї у вогонь і в воду. 
А якщо - 
То й життя віддати ... 
Лише від себе тепер додамо. 
Що простіше - так. 
Але що складніше?

Другий розділ «Син за батька не відповідає» найтрагічніша і в поемі, та й у всій творчості. Незаконно розкуркулених сім'я Твардовський була заслана до Сибіру. У Росії залишився тільки Олександр Трифонович через те, що жив окремо від сім'ї в Смоленську. Полегшити долю засланих він не міг. Фактично він відмовився від сім'ї. Це мучило поета все життя. Ця незагойна рана Твардовського вилилася в поему «По праву пам'яті».

Кінець твоїм лихим негараздам, 
Тримайся бадьоріше, не ховай особи. 
Дякуй батька народів. 
Що він пробачив тобі батька. 

Важке час, в якому не можуть розібратися філософи ось уже п'ятдесят років по тому. А що ж говорити про юнака, свято вірячи в офіційну пропаганду та ідеологію. Двоїстість ситуації знайшла своє відображення і в поемі.

Так, він умів без застережень, 
Раптом - як вже припече - 
Будь своїх прорахунків купу 
Перенести на чийсь рахунок: 
На чиєсь враже спотворення 
Того, що сповіщав заповіт. 
На чиєсь запаморочення 
Від їм передбачених перемог.

Поет прагне осмислити хід історії. Зрозуміти, в чому була вина репресованих народів. Хто допустив таке положення речей, коли один вирішував долі народів. І всі були винні перед ним уже в тому, що були живі.

У третьому розділі поеми Твардовський стверджує право людини на пам'ять.Ми не маємо права забувати нічого. Поки ми пам'ятаємо, «живі» наші предки, їхні справи і подвиги. Пам'ять - це привілей людини, і він не може добровільно відмовитися від Божого дару на догоду кому б то не було. Поет стверджує:

Хто ховає минуле ревниво, 
Той навряд чи з майбутнім товаришує ...

Ця поема - своєрідне покаяння Твардовського за свої юнацькі вчинки, помилки. Всі ми робимо помилки в молодості, часом фатальні, а ось поем це в нас не народжує. У великого поета навіть горе і сльози виливаються в геніальні вірші.

А ви, що нині норовить 
Повернути колишню благодать, 
Так ви вже Сталіна кличте - 
Він Богом був - 
Він може встати.