Короткий переказ твору У підніжжя Вавилонської вежі (Сігурд Хель)

Норвегія, і рр.. Минуло десять років після закінчення другої світової війни, круто змінила долі багатьох норвежців. Герої роману - економіст Ерген Бремер, художник Андреас Дюрінг, журналіст Єнс Тофт і перекладач Клаус Танген - брали участь у русі Опору, «билися за щось велике і благородне», ризикували життям, змужніли і загартувалися в боротьбі з фашизмом, Закінчилася війна, і чотири товариша , молоді і сповнені віри у власні сили, взялися за здійснення своїх заповітних планів.

Здавалося, їм, переможцям, які пройшли сувору школу підпілля, відтепер усе під силу. Чому ж тепер, через десять років, так неспокійно у них на душі, звідки взялося почуття незадоволеності, куди зник колишній оптимізм, невже вони - нове «втрачене покоління»? Клаус Танген впевнений, що їх доля ще безпросвітніше, ніж у попереднього покоління, - ті, хто повернулися після першої світової, змогли залишити про себе слід в культурі та історії, вони страждали, але діяли і вміли змусити себе слухати.

«А ми? - У розпачі вигукує Клаус. - Хто з нас вірить, що ми могли б зіграти хоч найменшу роль, будь ми навіть геніями і добийся загального визнання своїми талантами? Ми наперед знаємо, що ніхто не додасть ні найменшого значення тому, що ми скажемо, ніхто не потрудиться навіть повернути голову, щоб поглянути на те, що ми, на нашу твердженням, бачимо.Заздалегідь і остаточно поза грою - ось що ми таке, ось що таке сьогоднішній інтелігент ».

Життя жорстоко втрутилася в плани чотирьох друзів, змусивши їх відступитися, змінити своєму призначенню, піти на компроміс.

Андреас Дюрінг - талантлвий художник, але його перша виставка, на якій були зібрані найзаповітніші картини, не принесла художнику визнання. Зате публіка швидко оцінила його гострий погляд портретиста: йому легко давалося зовнішню схожість, а вміння молодого художника трохи прикрасити модель, щоб потішити марнославству багатого замовника, забезпечувало Дюрінгові незмінний успіх у впливових товстосумів, особливо у їхніх дружин.Успішна кар'єра модного портретиста не приносить, проте, щастя Андреасу Дюрінгові, він розуміє, що продає свій талант, змінює покликанням.

Ще суворіші обійшлася доля з Клаусом Тангеном. Почавши з підмайстра у муляра, він після війни успішно закінчив інститут, але залишив кар'єру інженера і вирішив стати письменником, бо вважав, що мистецтво надасть йому велику свободу для творчості і самовираження. Клаус мріяв написати реалістичний роман з життя норвезьких робітників - теми близькою і зрозумілою йому, але замість цього, захоплений сучасними віяннями, створив модерністську книгу про страх, яка залишилася незрозумілою критиками і читачами. З усього тиражу був проданий тільки один екземпляр. Невдалий дебют змушує Клауса Танген забути про письменницьку кар'єру і взятися за переклади чужих романів. Клаус, як і Андреас, теж продає свій талант, але робить це менш успішно: переклади ледве дозволяють йому зводити кінці з кінцями. Клаус відчуває себе загнаним у глухий кут, він усвідомлює свою провину перед дружиною, адже вони з Ганною навіть не можуть дозволити собі мати дітей.

Доля Єнса Тофт зовні більш благополучна: зустрівши і полюбивши гарненьку ученицю театральної студії Еллу, він, здавалося б, знаходить щастя і спокій. І нехай йому доводиться кинути академію і відмовитися від кар'єри художника - адже надходить він так заради кохання! Єнс зумів переконати себе, що таланту у нього обмаль, а заробіток у газеті дозволяє йому утримувати дружину, та й робота йому, в принципі, до душі. Єнс Тофт не змінив своїм переконанням, зберіг вірність друзям і дружині. Але і його підстерегла зрада: Елла, ніколи не числився подружню вірність серед своїх чеснот, нарешті зважується на остаточний розрив. Вірність Єнса Тофт на ділі виявилася зрадою самому собі, він, як і його друзі, теж виявляється в життєвому тупику.

Найбільш вдало складається доля старшого з чотирьох друзів - Ергена Бремера, Під час окупації він очолював їх підпільну групу, був арештований, пройшов через тортури гестапо, але нікого не зрадив. Після війни Ерген Бремер стає видатним ученим-економістом, захищає дисертацію. У нього прекрасна квартира, красуня дружина, спокушена в усіх тонкощах світського життя, чотирирічна дочка.

До Ерген, як відомому прихильникові планової економіки, постійно звертаються за порадами та консультаціями «міністри, директори та інші шишки». Вони з готовністю підтримують розроблений Бремер план реорганізації взуттєвої промисловості Норвегії - адже він обіцяє величезні економічні вигоди і, отже, сприяє зростанню їх престижу. І ось вже план Бремера офіційно називається «планом Сульберга» на ім'я підтримує його міністра, який, втім, нічого в ньому не розуміє. Здійснення плану обіцяє Ерген Бремер новий злет у його кар'єрі. Чому ж тоді так неспокійно у нього на душі? Чому раптом він вирішує роз'їхатися з дружиною, надавши їй повну свободу? Друзі з тривогою зауважують, що Ерген, незважаючи на успіх, змінився не в кращу сторону: якщо у важкі роки війни він ніколи не втрачав присутності духу, то тепер, «знайшовши визнання», він «не міг похвалитися навіть просто гарним настроєм». Що ж обтяжує його душу так, що він навіть вирішується звернутися за допомогою до психоаналітика?

Прогресивна економічна реформа, задумана Ергені Бремера, має ваду - вона не враховує інтересів людей. Захоплений економічними вигодами, Ерген Бремер вважає себе вправі втрутитися в життя робітників, щоб організувати їхнє життя «на засадах порядку і рентабельності». Нелюдськість реформи викликає обурення друзів Ергена. «... Те, що зробили з тобою під час Війни твої кати, і те, що ти і твій комітет збираєтеся тепер зробити з цими робітниками,