Але хоч Ерген Бремер і намагається приспати свою совість, запевняючи себе і оточуючих, що «ніщо не має значення», він все ж таки розуміє: коло замкнулося, він зрадив собі, не поступившись під тортурами, він тепер здався добровільно, засвоївши, по суті, фашистську ідеологію, проти якої боровся в юності. У Ергена Бремера вистачило мужності оцінити небезпеку власної затії. Він сам виносить собі смертний вирок.

Загибель товариша змусила друзів задуматися про власну долю. Андреас Дюрінг вмовляє Єнса Тофт пройти курс психоаналізу. І нехай спочатку Андреасом рухає бажання помститися Юхану Оттесену - лікареві, якого він звинувачує у смерті Ергена Бремера, сеанси в клініці дозволяють друзям розібратися в самих собі. Навіть те, що Андреас, в надії зіграти над лікарем злий жарт, змушує Єнса видавати чужі сни за свої, призводить до несподіваних результатів: Оттесен радить Енсу Тофт знову зайнятися живописом, адже, відмовившись від кар'єри художника, Енс зробив перший крок по хибному шляху.

Поволі підводить лікар і Андреаса Дюрінга до думки про те, що знайти втрачену індивідуальність художнику допоможе повернення до народних коренів, які живлять справжнє мистецтво. Андреас не тільки талановитий живописець, у нього справді золоті руки, він любить майструвати, столярувати, перетворюючи ремесло на мистецтво.

Відбуваються зміни і в житті Клауса Танге. Дружина Клауса, Ганна, поволі підказує чоловікові шлях до досягнення заповітної мети: створення роману в горьківських традиціях. Клаус вирішується кинути переклади і повернутися до ремесла муляра, що забезпечує хороші заробітки, - це дозволить йому накопичити гроші, щоб потім приступити до улюбленої роботи.

У хвилину розпачу на допомогу Андреасу Дюрінгові приходить незнайома жінка. Ця зустріч змінює все в його долі. Зневірений цинік, він несподівано відкриває в собі здатність і потребу любити, жертвувати, жити. Чоловік Хельги - Ерік Файе - теж учасник Опору, але війна забрала в нього надію на щастя: тортури у гестапівських катівнях перетворили його на каліку. Ерік приречений і знає це, він тяжко переживає своє вимушена самотність, але стійко переносить страждання. Доля забрала в нього надію на майбутнє, але він зумів залишитися вірним ідеалам юності, зберегти те, що ледь не втратили його більш успішні бойові товариші. Як заповіт живуть звучать його передсмертні слова: «По-справжньому велике в людському житті завжди просто. Щоб побачити і зробити його, потрібні лише сила, мужність і готовність жертвувати собою ».

Саме ці якості потрібні героям книги, щоб продовжувати зводити «Вавілонську башту» - символ творчої праці людей.