Короткий переказ твору Відлига (Ілля Еренбург)

У клубі великого промислового міста - аншлаг. Зал набитий битком, люди стоять у проходах.Подія непересічна: опублікований роман молодого місцевого письменника. Учасники читацької конференції хвалять дебютанта: трудові будні відображені точно і яскраво. Герої книги - воістину герої нашого часу.

А от про їх «особистого життя» можна посперечатися, вважає один з провідних інженерів заводу Дмитро Коротєєв. Типового тут ні на гріш: не міг серйозний і чесний агроном полюбити жінку вітряну і кокетливу, з якою у нього немає спільних духовних інтересів, на додачу - дружину свого товариша! Любов, описана в романі, схоже, механічно перенесена зі сторінок буржуазної літератури!

Виступ Коротєєва викликає запеклу суперечку. Більше за інших збентежені - хоча і не висловлюють цього вголос - найближчі його друзі: молодий інженер Гриша Савченко і вчителька Олена Журавльова (її чоловік - директор заводу, який сидить у президії конференції і відверто задоволений різкістю критики Коротєєва).

Суперечка про книгу триває на дні народження Соні Пуховому, куди приходить прямо з клубу Савченко. «Розумна людина, а виступав за трафаретом! Гарячкує Гриша. Виходить, що особовому - не місце в літературі. А книга всіх зачепила за живе: занадто часто ще ми говоримо одне, а в особистому житті поступаємо інакше. За таких книг читач знудьгувався! »-« Ви маєте рацію, - киває один з гостей, художник Сабуров. Пора згадати, що є мистецтво! »-« А по-моєму, Коротєєв прав, - заперечує Соня. Радянська людина навчився керувати природою, але він повинен навчитися керувати і своїми почуттями ... »

Олені Журавльової не з ким обмінятися думкою про почуте на конференції: до чоловіка вона вже давно охолола, - здається, з того дня, коли в розпал «справи лікарів» почула від нього: «Надто довіряти їм не можна, це безперечно». Зневажливе і нещадне «їм» потрясло Олену. І коли після пожежі на заводі, де Журавльов показав себе молодцем, про нього з похвалою відгукнувся Коротєєв, їй хотілося крикнути: «Ви нічого не знаєте про нього. Це бездушна людина! »

Ось ще чому засмутило її виступ Коротєєва а клуб: він уже здавався їй таким цільним, гранично чесним і на людях, і в бесіді віч-на-віч, і наодинці з власною совістю ...

Вибір між правдою і брехнею, уміння відрізнити одне від іншого-до цього закликає всіх без винятку героїв повісті час «відлиги». Відлиги не тільки в суспільному кліматі (повертається після сімнадцяти років ув'язнення вітчим Коротєєва; відкрито обговорюються в гулянні відносини із Заходом, можливість зустрічатися з іноземцями; на зборах завжди знаходяться сміливці, готові суперечити начальству, думку більшості). Це і відлига всього «особистого», яке так довго прийнято було таїти від людей, не випускати за двері свого будинку. Коротєєв - фронтовик, в житті його було чимало гіркоти, але і йому цей вибір дається болісно. На партбюро він не знайшов у собі сміливості вступитися за провідного інженера Соколовського, до якого Журавльов відчуває неприязнь. І хоча після нещасливого партбюро Коротєєв змінив своє рішення і безпосередньо заявив про це заввідділом міськкому КПРС, совість його не заспокоїлася: «Я не маю права судити Журавльова, я - такий же, як він. Говорю одне, а живу по-іншому. Напевно, сьогодні потрібні інші, нові люди - романтики, як Савченко. Звідки їх взяти? Горький колись сказав, що потрібен наш, радянський гуманізм. І Горького давно немає, і слово «гуманізм» з обігу зникла - а завдання залишилася. І вирішувати її - сьогодні ».

Причина конфлікту Журавльова з Соколовським - у тому, що директор зриває план будівництва житла. Буря, в перші весняні дні налетіла на місто, зруйнувала кілька старих бараків, викликає відповідну бурю - в Москві. Журавльов їде на терміновий виклик до Москви, за новим призначенням (зрозуміло, з пониженням). У крах кар'єри він звинувачує НЕ бурю і тим більше не самого себе - пішла від нього Олену: догляд дружини - аморалка! У старі часи за таке ... І ще винен у трагедії Соколовський (чи не він поспішив повідомити про бурю в столицю): «Шкода все-таки, що я його не угробив ...»

Була буря - і понеслась. Хто про неї згадає? Хто згадає про директора Івана Васильовича Журавльова? Хто згадує минулу зиму, коли з бурульок падають гучні краплі, до весни - рукою подати? ..

Важким і довгим був - як шлях через сніжну зиму до відлиги - шлях до щастя Соколовського та «лікаря-шкідника» Віри Григорівни, Савченко і Соні Пуховому, актриси драмтеатру Танечки і брата Соні художника Володі. Володя проходить своє спокуса брехнею і боязкістю: на обговоренні художньої виставки він обрушується на друга дитинства Сабурова - «за формалізм». Каючись у своїй ницості, просячи прощення у Сабурова, Володя признається собі в головному, чого він не усвідомлював занадто довго: у нього немає таланту. У мистецтві, як і в житті, головне - це талант, а не гучні слова про ідейності та народних запитах.

Бути потрібною людям прагне тепер Олена, знайшла знову себе з Коротєєва. Це почуття відчуває і Соня Пухова - вона визнається самій собі в любові до Савченка. У любові, яка перемагає випробування і часом, і простором: ледве встигли вони з Грицем звикнути до однієї розлуці (після інституту Соню розподілили на завод в Пензі) - а тут і Гриші належить неблизький шлях, до Парижа, на стажування, у групі молодих фахівців.

Весна. Відлига. Вона відчувається всюди, її відчувають всі: і ті, хто не вірив у неї, і ті, хто на неї чекав - як Соколовський, який їде до Москви, назустріч з дочкою