Короткий переказ твору Сказання про Сіавуше Шахнаме (Фірдоусі)

Розповідають, що одного разу ранкової часом доблесний Тус і прославлений у боях Гів в супроводі сотні воїнів з хортами і соколами поскакали до рівнині Дагуй потішити себе полюванням. Настріляв дичини в степу, вони вирушили в лісок. Вдалині видалася дівчина. Мисливці поспішили до неї. Перед ними постала струнка як кипарис небачена красуня. На питання Туса, хто вона така, дівчина зізналася, що пішла з дому через батька, який у нетверезому стані погрожував вбити її. У розмові з нею з'ясувалося, що вона з роду шаха Ферідун. З дорогим вінцем на голові, верхи на коні покинула вона хату. Але кінь упав в дорозі, знесилені, а її саму оглушили і пограбували розбійники.

Обом хлопцям дівчина припала до серця, і між ними розгорівся люту суперечку, кому вона дістанеться. Вирішили винести його на суд владики Ірану Кей Кавуса, а той заявив, що така красуня гідна тільки володаря.Дівчину посадили на трон і увінчали короною. Коли прийшов термін, молода цариця народила сина незвичайної краси. Нарекли його Сіавушем. Немовля ріс серед палацової розкоші. Одного разу прийшов з Забуль могутній Росте.Помітивши при дворі жвавого царевича, попросив він шаха довірити йому виховання левеня. Шах не бачив причини для відмови. Росте відвіз Сіавуша в Забул, де під наглядом прославленого витязя він був долучений до палацового життя, отримав необхідне для тієї пори виховання, перевершив усіх своїх однолітків у ратній справі.

Прийшов час вихованцю ростемо повернутися до домашнього вогнища. Гінці принесли Кей Кавуса, батькові царевича, радісну звістку. Шах наказав своїм воєначальникам тусу і Гів'ї поскакати назустріч спадкоємцю. Повелитель Ірану пишався своїм сином і молився про нього небес. Був влаштований пишний бенкет з нагоди повернення царевича.

Несподівано до Сіавушу підкралася біда: померла кохана мати. Минуло небагато часу, як інша дружина батька, Судабе, закохалася з першого погляду в молодого красеня. Почалися нескінченні переслідування. Судабе неодноразово заманювала юнака до свого палацу, але марно. Судабе зважилася на досить ризикований крок - поскаржилася чоловікові на нібито безсердечність і неувага свого пасинка, який ігнорує не тільки її, але і своїх сестер і, незважаючи на неодноразові запрошення, жодного разу не удостоїв їх своєю присутністю. Кей Кавус, нічого не підозрюючи, порадив синові бути уважним до мачухи і її дочок, Сіавуш, побоюючись стати жертвою інтриг Судабе, попросив батька дозволити йому шукати суспільства прославлених воїнів. Батько наполягав на своєму і вдруге наказав Сіавушу відвідати сестер. Старий слуга Хірбед повів Сіавуша до жіночих покоїв. У чертозі молодий царевич побачив небувалу розкіш: шлях був устелений китайської золотою парчею, трон з чистого золота був прикрашений дорогоцінним камінням. На троні, виблискуючи неземною красою, сиділа Судабе. Цариця зійшла з трону, віддала низький уклін і обняла Сіавуша. Той був збентежений. Гарячі обійми мачухи здалися йому непристойними. Він підійшов до своїх сестер і провів з ними чималий час.

Судабе здавалося, що вона вже близька до мети, і при зустрічі з чоловіком розхвалила Сіавуша. Шах запропонував підібрати синові наречену і влаштувати весілля. Судабе вирішила видати за царевича одну зі своїх дочок.Вона вдруге запросила до своїх покоїв Сіавуша. Як і при першій зустрічі, вона глибоким поклоном зустріла його, посадила на трон і як би ненароком показала на дівчат, що сиділи неподалік, і запитала, яка з них більше подобається йому, кого він обере собі в дружини. Сіавуша не приваблювала така затія. Він промовчав. Це підбадьорило його співрозмовницю. Вона, не бентежачись, розкрила свій таємний задум, кажучи: «Так, поряд з сонцем місяць не приваблює; користуйся моєї прихильністю, лови щастя. Возлелей мене до кінця років, я любові своєї не таю, відтепер душею і тілом я - твоя! »Забувши про сором, вона міцно обняла царевича і стада пристрасно цілувати його.

Сіавуш побоявся образити її різкістю і зніяковіло сказав, що готовий стати її зятем, а настільки прекрасною, як вона, гідний лише повелитель, і, додавши: «Тебе я готовий почитати, немов милу матір», покинув гарем шаха.

Минув деякий час, Судабе знову повеліла закликати до неї Сіавуша і стала знову говорити про свою пристрасть, про те, як вона тужить і знемагає від любові до нього. Відчувши байдужість до себе з боку Сіавуша, цариця перейшла до погроз, заявивши: «Якщо не скоришся, не захочеш мене оживити юним коханням, я тобі помщуся, лишу тебе трону ». Така зухвалість вивела з себе юнака. Він у серцях відповів: «Тому не бувати. Мені честь дорога, не стану я обманювати батька» - і намірився було піти, але цариця вмить подряпала собі скроня, розірвала на собі одяг і стала благати про допомогу. Почувши крик дружини, шах поспішив до гарему. Напівгола цариця, дивлячись у гнівні очі чоловіка-вінценосця, закричала несамовито: «Син твій, озвірівши від пристрасті, розірвав на мені одяг, шепочучи, що він повний любовного вогню».

Вислухавши жінку, шах виявив розсудливість. Він вирішив спокійно розібратися в те, що трапилося і розпитав Сіавуша. Той розповів йому, як все було насправді. Шах взяв Сіавуша за руки, притяг до себе і обнюхав кучері та одягу сина, а потім, повторивши те ж саме з Судабе, зрозумів, що немає і сліду злочинних обіймів, про які говорила цариця. Вона зводила хулу на безвинного Сіавуша. Однак покарання дружину шах побоявся, побоюючись війни з її ріднею.

Не зумівши обдурити чоловіка, Судабе знову почала плести хитрі підступи.Вона закликала чаклунку, яка носила в собі дитину, дала їй зілля, щоб у тієї трапився викидень, а плід зібралася видати за свій, звинувативши Сіавуша у вбивстві її