Короткий переказ твору Орфей спускається в пекло (Теннессі Вільямс)

Дія п'єси розгортається в «маленькому містечку одного з південних штатів».Власника універсального магазину Джейбіл Торренса, ватажка місцевого ку-клукс-клану, привозять з лікарні, де після ретельного обстеження лікарі дійшли висновку, що дні його полічені. Цей живий мрець навіть на порозі могили здатний вселяти жах в близьких людей, і хоча на сцені він майже не з'являється, стукіт його палиці зверху, коли він кличе до ліжка дружину Лейді, не раз зловісно лунає протягом дії.

Лейді значно молодша за чоловіка. Двадцять років тому, коли її, вісімнадцятирічну дівчину, кинув Девід Катрір, якому рідні підшукали вигідну наречену, а батьківське кафе разом з батьком, італійцем, що продавав спиртне не тільки білим, але і негрів, спалили ку-клукс-клановци, їй, що залишилася без засобів до існування, довелося погодитися на шлюб з Торренсом - по суті, продати себе. Одного вона не підозрює: чоловік був ватажком дикої банди в ту ніч, коли загинув її батько.

Магазин розташований на першому поверсі будинку, де живуть Торренс, і тому повернення Джейбіл з лікарні бачать клієнти, які опинилися там у цей момент. Серед них і місцева отщепенка Керол Катрір, сестра колишнього коханця Лейді. Вона, по суті, живе в машині, в «своєму маленькому будиночку на колесах», у вічному русі, але з обов'язковими зупинками у кожного бару. Керол органічно не виносить самітності, рідко ночує одна, і в місті її вважають німфоманкою. Керол не завжди була такою. Колись вона, наділена загостреним почуттям справедливості, виступала за права негрів, домагалася для них безплатних лікарень, навіть брала участь у марші протесту. Однак ті ж самі кола, що розправилися з батьком Лейді, втихомирили і цю бунтарку.

Вона перша звертає увагу на появу в крамниці Вела, якого привела сюди Ві Толбет, дружина місцевого шерифа, - та чула, що Лейді шукає помічника у справах. «Дика краса» молодої людини, дивна куртка зі зміїної шкіри, його п'янкий погляд розбурхують колишню «активістку», а нині звичайну шукачку пригод. Він здається їй мало не посланцем іншої цивілізації, але на всі її загравання Вел коротко відповідає, що подібні пригоди його більше не хвилюють. Пити без просихаючи, палити до одуріння, хитатися Бог знає де з першої зустрічній - все це хоро шо для двадцятирічних телепнів, а не для людини, якій сьогодні виповнилося тридцять.

А ось на Лейді він реагує зовсім інакше. Повернувшись до крамниці за забутою гітарою, він стикається з жінкою. Зав'язується розмова, виникає відчуття спорідненості душ, їх тягне одне до одного. Лейді здавалося, що за всі ці роки існування біля Джейбіл вона «заморозила» себе, придушила всі живі почуття, але зараз вона поступово відтає, вслухаючись в легкий поетичний монолог Вела. А той розповідає про рідкісних маленьких пташок, які все життя перебувають у польоті одні-однісінька («у них зовсім немає лапок, у цих маленьких пташок, все життя - на крилах, і сплять на вітрі: розкинуть вночі крильця, а постіллю їм - вітер »). Так вони і живуть і «ніколи не злітають на землю».

Несподівано для себе Лейді починає розказувати з дивним незнайомцем, навіть відкриває завісу над своїм невдалим шлюбом. Вона згодна взяти Вела на роботу. Після відходу Вела вона доторкається до гітари, яку молодий чоловік все ж таки забув, і вперше за довгі роки легко і радісно сміється.

Вел - поет, його сила в чіткому баченні протилежностей світу. Для неї життя - це боротьба сильних і слабких, зла і добра, смерті і любові.

Але є не тільки сильні і слабкі люди. Є такі, «на яких тавро ще не випалено».Вел і Лейді належать саме до такого типу: як би не складалося життя - душа їх вільна. Вони неминуче стають коханцями, і Вел поселяється в маленькій кімнатці, що примикає до магазину. Про те, що Вел живе тут, Джейбіл невідомо, і коли одного разу доглядальниця на прохання господаря магазину допомагає йому рано вранці зійти вниз, перебування в крамниці Вела - повна несподіванка для нього. Джейбіл моментально розуміє, що до чого, і, щоб зробити боляче дружині, випалює в гніві, що це він з дружками підпалив будинок її батька. Лейді таке в голову навіть не приходило - вона вся кам'яніє.

Вел вже багатьом намуляв в місті очі. Пересічних дратує, що він доброзичливий з неграми, не гребує спілкуватися з отщепенкой Керол Катрір, а шериф Толбет навіть приревнував до нього свою старіючу дружину, якій молода людина всього лише симпатизує: йому духовно близька ця художниця, фантазерка, який марить наяву і абсолютно незрозуміла чоловіком. Шериф наказує Велу покинути місто у двадцять чотири години.Тим часом Лейді, згораючи від любові до Велу і від ненависті до Джейбіл, готується до відкриття кондитерської при магазині. Для неї ця кондитерська - щось на зразок данини пам'яті батькові, вона мріє, що тут все буде як колись у батьківському кафе біля виноградників: литиметься музика, закохані будуть призначати тут побачення. Вона пристрасно мріє, щоб вмираючий чоловік побачив перед смертю - виноградник знову відкрито!Воскрес із мертвих!

Але передчуття торжества над чоловіком меркне перед відкриттям того, що вона вагітна. Лейді поза себе від радості. З криком: «Я перемогла тебе.Смерть! Я знову жива! »Вона вибігає сходами, немов забувши, що там нагорі знаходиться Джейбіл. А той, ісчахнувшій і жовтий, пересилюючи себе, з'являється на майданчику з револьвером у руці. Здається, що він дійсно сама Смерть. Лейді з переляку кидається до непорушно стоїть Велу і прикриває його своїм тілом. Чіпляючись