Короткий переказ твору День восьмий (Торнтон Уайлдер)

Влітку 1902 р. Джон Баррінгтон Ешлі з міста Коултауна, центру невеликого вуглепромислового району в південній частині штату Іллінойс, постав перед судом за звинуваченням у вбивстві Брекенриджа Лансінга, жителя того ж міста. Він був визнаний винним і засуджений до смертної кари. П'ять діб по тому, у ніч на вівторок двадцять другого липня, він втік з-під варти по дорозі до місця виконання вироку. А через п'ять років прокуратура штату в Спрінгфілді заявила про розкриття нових обставин, повністю встановлюють невинність Ешлі.

Доля звела Лансінга і Ешлі сімнадцятьма роками раніше, коли вони перебралися до Коултаун разом зі своїми сім'ями. Керуючий шахтами Коултауна Брекенрідж Лансінг був повною протилежністю Джону Ешлі: він ніколи не йшов у свою роботу «з головою», а в основному лише підписував накази, вивішувані потім на дошці. Фактично шахтами керував Джон Ешлі.Чужий честолюбства і заздрості, однаково байдужий до похвал і на ганьбу, цілком щасливий у своїй родині, він охоче «покривал» Лансінга, розробляв нові ідеї, становив запаморочливі креслення, віддаючись своїй роботі повністю і нічого не вимагаючи натомість. Здавалося, ніщо не могло вивести цю людину з рівноваги. Під час процесу він не виявляв і тіні страху, був спокійний і ніби чекав, що наприкінці тривалої судової процедури з'ясується цікавий для нього питання: хто ж усе-таки вбив Брекенриджа Лансінга?

Дивна історія трапилася під час втечі Джона Ешлі. Сам він і пальцем не ворухнув, щоб звільнитися. Шестеро людей проникли в замкнений вагон і без єдиного пострілу, без єдиного слова впоралися з конвойними і винесли арештанта з поїзда. Ешлі поняття не мав, кому він зобов'язаний своїм звільненням. Може бути, чудеса завжди здійснюються так - просто, буденно і незбагненно. Наручники на його зап'ястях розімкнулися, йому дали одяг, трохи грошей, карту, компас, сірники. Хтось поклав його руку на сідло коня і вказав напрямок. Потім визволителі канули в темряву, і більше Ешлі їх не бачив.

Ешлі рухався на південь, перебуваючи в постійній напрузі. Він видавав себе за матроса-канадця, що шукає роботу. Ніколи довше чотирьох днів не жив на одному місці. Назвав себе іншим ім'ям. Але в той же час він не відчував страху. Він жив, нічого не боячись і ні про що не замислюючись.

Нарешті Ешлі дістався до Манантьялеса, міста в Чилі, де познайомився з місіс Уікершем, власницею готелю «фонду» (у якому зупинився Ешлі), що стала незабаром його другом. Завдяки цій жінці, а також всьому побаченому після звільнення відбувається духовне переродження Ешлі, який раніше за роботою не помічав краси навколишнього світу. Після втечі його вразила краса зорі в Іллінойсі, а тепер - краса чилійських гір, які стали для нього рідними. Вперше за багато років він згадує батьків, яких без будь-якої на те вагомої причини залишив багато років тому, виїхавши з дружиною Беатою в Коултаун. Ще до зустрічі з місіс Уікершем Ешлі, живучи в селищі Рокас-Вердес, будує церкву і домовляється про те, щоб у селищі був свій священик: «дуже погано нав'язувати Бога тим, хто не вірить у нього, але ще гірше чинити перешкоди тим, хто без Бога не може ».

Ешлі з'явився у «Фонді» в критичну для місіс Уікершем пору: той кермо, за допомогою якого вона завжди спрямовувала хід свого життя, завагався в її руках. Будучи жінкою в літах, вона вже не могла, як раніше, все тримати під контролем: сили потихеньку залишали її. І ось тут-то в «Фонді» з'явився Ешлі. Живо взявшись за справу, Ешлі працював з ранку до ночі, а ввечері, статут за день, з вдячністю ніжився в теплі дружньої бесіди з місіс Уікершем.Однак прониклива місіс Уікершем швидко збагнула, що ee новий друг чогосьнедоговорює.

Несподівано в Манантьялес приїжджає Веллінгтон Брістоу, ділок з Сантьяго, регулярно наїжджає в готель три-чотири рази на рік. Місіс Уікершем завжди йому рада. Він привозить останні плітки з узбережжя, вносить пожвавлення в карткову гру, але особливо його цікавить «лов щурів», тобто лов швидких ув'язнених, за яких обіцяно велику винагороду. Ешлі явно його зацікавив.

Брістоу їде на кілька днів у справах. Місіс Уікершем, запідозрила недобре, вирішує перевірити його валізу і знаходить там «список щурів», де особливо виділена інформація про Джона Ешлі. Останній, до якого місіс Уікершем звертається за поясненнями, розповідає їй усе. Місіс Уікершем приголомшена, але, зібравшись з духом, придумує, як допомогти своєму другові, інсценувавши його смерть.

Повернувшись, Брістоу вже не приховує, що Ешлі - злочинець-утікач, але вигоди це відкриття йому не обіцяє: за всіма ознаками видно, що той хворий смертельною хворобою. А для капітана поліції місіс Уікершем приготувала карколомну мова, доводячи, що злочинець, швидше, Брістоу, але аж ніяк не Ешлі.

Попрощавшись і пообіцявши писати, Ешлі таємно залишає готель, але місіс Уікершем отримує від нього тільки один лист - він потонув в дорозі поблизу Коста-Ріки.

Доля дітей Ешлі склалася по-різному, але в усіх неабияк. Роджер, єдиний син, відразу після втечі батька поїхав у Чикаго, щоб працювати і якось допомогти родині. У нього виявляється талант видатного журналіста, якого вже через кілька років будуть любити і поважати по всій країні.

Лілі, старша дочка, стала оперною співачкою, досягнувши своєю завзятістю і талантом величезних висот. Вона присвятила своє життя музиці й виховання дітей, яких безмежно любить і ростить одна.

Швидко юркнула з родового гнізда і Констанс, метою життя якої стала допомога знедоленим. Прямота і впевненість у собі дісталися їй у дар від батька і брата, неабияка сила духу допомагала їй витримати найважчі випробування: грубість поліцейських, образи і ворожі випади публіки. Вона першою висунула принцип профілактичною