Короткий переказ твору Божевільний корабель (Ольга Форш)

У будинку цьому Єлисаветинської часів і мало не Бірона жили письменники, художники, музиканти. Втім, жили тут і радслужбовців, і кравці, і робітники, і колишня прислуга ... Так було і пізніше, а не тільки у прикордонні з непом і перші непівської роки .

Побут спростився до первозданності, і життя набуло фантастичні обриси.Мешканцям вже здавалося, що будинок цей зовсім не будинок, а кудись мчить корабель.

Трохи теплі пічки-буржуйки, перегородки, що ділять колись без смаку-розкішні зали на комірки, - все свідчило, що звичайних буднів вже нема, що відійшли в минуле прийняті норми взаємин, змінилася звична ієрархія цінностей.

Проте як на краю вулкана пишно розростаються виноградники, так цвіли тут люди своїм кращим кольором. Всі були героями, творцями. Створювалися нові форми громадськості, цілі школи, писалися книги. У побуті із ломберному сукна народжувалися чоботи, з меблевих чохлів - блузи, сушена морква перетворювалася в чай, а вобла - в обід з двох страв.

Отже, це було місце, де на кожному кроці елементарне, поширену сусідило з елітарним. Вранці, проходячи повз умивальників, людина могла бути зупинений окриком: «Гей, послухайте ... Поговоримо про Логос». Це кричав чистили зуби Аковіч (А. Л. Волинський), дивовижний ерудит, готовий полемізувати і з представником старої інтелігенції, і з колишньою челяддю, розсівшись на кухні навколо ще теплої плити. Перші любили Аковіча за складність його внутрішнього світу, другі - за «простоту», доступність: «Хоч він і єврей, але, як апостоли, російська».

феєрверком думки вибухав галасливий і щедрий у розтраті творчих сил Жуканец (В. Б. Шкловський), у чиїй голові - хорошого об'єму - зародився «китайський метод» у літературознавстві (формальний метод), абсолютизувавших «прийом». І автору, і письменниці Доліво, і «педагогу-битовіку» сохатих (всі троє - різні іпостасі О. Д. Форш) була близька життєва установка Жуканца, зайнятого ліпленням нової людини, хоча кожен бачив цей шлях по-своєму. Автор прагнув до посильної «підривання прикордонних стовпів часу». Доліва була переконана, що, якщо не збагачувати людину внутрішньо, він витече крізь пальці, не відбудеться як організована особистість і таємно буде залежати від звіра в собі. Сохатий «викладав творчість» починаючим письменникам, що вважали, що, прочитавши і «розібравши» десяток шедеврів, одинадцятий вони напишуть самі. Він пропонував працювати, задавав вправи на кшталт завдання описати пам'ятник Петра п'ятьма рядками, побачивши його, скажімо, очима друга або подруги, що живе в Китаї. Лише один курсант вклався у цей об'єм: «... У Китаї ... дівчинки не маю, а в загс ... йду з Сашком з Червоного трикутника.Як пам'ятник вона відмінно бачила, то розмазувати нічого ... »

Сохатих, правда, обіцяно місце десь і чимось завідувача. Панна Ванда, одна з сестер-власниць кафе «Варшав'янка», лише під цей вексель відпускає «педагогу-битовіку» аванси у вигляді посмішок і туманних слів, що народжують смутні надії. Але сестри відразу зникли, і автор зустрів їх роки по тому в Італії зайнятими чимось на зразок відомої і найдавнішої професії.

Жуканец втішав одного: згідно з його «схемі нової людини», індивідуум буде зовсім позбавлений залишку особистих розпочав і, вільний, спалахне всіма можливостями свого інтелекту. Він водив його на поетичний вечір Гаетана, що виявився останнім. «З ним скінчилася любов ... Ця сторінка закрита з ним назавжди». Пониклий сохатих продовжував свої дослідження в сфері «побуту і оповіді», в одному з клубів Леніна читав російську літературу за півфунта хліба і одну цукерку, летячи на Божевільний корабель в невідоме майбутнє, іноді радіючи щастя бачити і чути його дивовижну команду і пасажирів.Інопланетний Гастролер (А. Білий) зі своїм «Романом підсумків»; Микула, майже геніальний поет з тих же джерел, що і Распутін; Єруслан (М. Горький), який захищав перед «нами» «їх», а перед «ними» « нас »- це з« старих ».

І поетеса Елан (Н. П. Павлович), що стверджувала, що вона «остання сніжна маска»; учениця Реріха художниця Котіхіна; загальний улюбленець, імпровізатор-конферансьє і організатор різного роду розіграшів, капусників Геня Чорна (Евг. Шварц) - з «нових ». Юнак фавн, якого звали просто Вовою (Л. Лунц), чий могутній розбіг зупинила тільки рання смерть, не встигла, правда, перешкодити йому викинути стяг, під яким зібрався дивно обдарована молодь: «брат Алеути» (НД Іванов) - творець пряної і запашної прози; Копільскій (М. Слонімський), в кімнаті-пеналі якого народився братський союз поетів і письменників, які вірили, що «мистецтво реально, як саме життя»; поет, який виявився родоначальником нової ліричності (Нік. Тихонов); жінка поет ( НЕ поетеса, не сестра, а повноправний брат - З. Полонська) - всі вони своєю творчістю зв'язали воєдино дві епохи, не зраджуючи мистецтво. Єруслан дуже уважно ставився до цих молодих, цінував і підтримував їх. Адже через нього самого здійснювався зв'язок минулої культури з культурою прийдешньому. Він прийшов як робочий і інтелігент, і зустріч їх в його особі відбулася без взаємного знищення.

Божевільний корабель завершив своє плавання майже через два роки після кронштадтських подій, зробивши для російської літератури, може бути, більше, ніж яке-небудь спеціально створене творче об'єднання письменників і поетів.