Короткий переказ твору Історія життя покійного Джонатана Уайльда Великого (Генрі Філдінг)

Приступаючи до розповіді про життя свого героя, якого автор зараховує до «великим людям», він прагне переконати читача в тому, що велич - всупереч поширеній помилці - несумісне з добротою. Автор вважає безглуздим і абсурдним бажання біографів Цезаря і Олександра Македонського приписати цим видатним особистостям такі якості, як милосердя і справедливість. Автор вважає, що, наділяючи своїх героїв подібними якостями, їх біографи «руйнують високу досконалість, зване цілісністю характеру». Абсолютно недоречні численні згадки про благородство і великодушність Цезаря, який, за словами автора, «з вражаючим величчю духу знищив вольності своєї батьківщини і шляхом обману та насильства поставив себе головою над рівними, розпадеться і поневоливши цілий народ».

Читачеві має бути ясно, що такі риси в велику людину недостойні тієї мети, заради якої він народжений: творити безмірне зло. Тому якщо автор у своєму оповіданні й обмовиться про такій якості, як доброта, то для нього це поняття буде синонімом вульгарності і недосконалості, які, на жаль, все ще властиві самим недалеким представникам роду людського.

Джонатан, що народився в 1665 р., з юних років виявляє гордість і честолюбство. Він не надто старанно вчиться, але незмінно виявляє разючу майстерність у привласненні чужого. У сімнадцять років батько відвіз його до Лондона, де хлопець знайомиться з графом Ла Рюз, відомим шулером, і допомагає йому втекти з-під арешту. Віддавши належне спритності рук Джонатана, який під час гри в карти обчищає кишені партнерів, граф вводить його у світ, щоб юнак застосував свої обдарування в суспільстві людей, що володіють становищем та грошима.

У подяку Джонатан підмовляє свого приятеля, Боба Бегшота, пограбувати графа, коли тому дістається великий виграш. При цьому Джонатан привласнює собі левову частку видобутку, пояснюючи це Бобу дією основного закону людського суспільства: низька частина людства - раби, які виробляють всі блага на потребу вищої його частини. Оскільки Джонатан зараховує себе до великих, справедливість вимагає, щоб йому завжди діставалося те, що добуто чужими руками. Підкріплюючи свої доводи погрозами, Джонатан підпорядковує собі приятеля і вирішує сколотити зграю, всі члени якої будуть працювати на нього. Тоді його велич зрівняється з величчю Цезаря та Олександра, які завжди прибирали до рук награбоване своїми солдатами.

Щоб добути гроші, необхідні для організації зграї, Джонатан за допомогою графа обманює купця-ювеліра Томаса Хартфрі, шкільного товариша Джонатана.

Хартфрі отримує фальшивий вексель, а Джонатану дістаються підроблені коштовності, тоді як зі справжніми граф ховається, залишивши спільника в дурнях. І все ж Джонатану вдається зібрати велику зграю, члени якої під його проводом успішно обкрадають невдашка і роззяв.

Щоб безперешкодно опанувати дружиною Хартфрі, якому загрожує банкрутство, а заразом і його майном, Джонатан спритно видаляє його з дому і переконує його дружину забрати всі цінності і відплисти до Голландії, куди він, відданий друг її чоловіка, буде її супроводжувати. Простодушна жінка погоджується.

Під час шторму Джонатан намагається нею оволодіти, але капітан корабля рятує її. Зустрічне французьке судно бере всю команду в полон, і коли місіс Хартфрі розповідає французькому капітану про поведінку Джонатана, його садять в човен і кидають напризволяще. Однак незабаром його підбирає французький рибальський бот, і Джонатан благополучно повертається до Лондона.

Ордер на арешт Хартфрі вже затверджено, коли він дізнається, що його дружина, залишивши вдома дітей, забрала весь цінний товар і разом з Джонатаном відбула до Голландії. Джонатан відвідує Хартфрі в ньюгетской в'язниці, щоб знову знайти його довіру. Він розповідає Хартфрі, що капітан французького судна захопив у полон його дружину і привласнив усі цінності, і пропонує Хартфрі втекти з в'язниці. Хартфрі з обуренням відмовляється.

Тим часом Джонатан відкриває контору, в якій кожен пограбований його зграєю може отримати назад свої речі, сплативши за них удвічі більше їх вартості. Справи у Джонатана йдуть чудово, і він задумує женитися на прекрасній Летиції, дочки старого друга і компаньйона його батька. Він давно вже мав до неї ніжні почуття, які вона, на жаль, відкидала на користь багатьох інших чоловіків, у тому числі розбійників з шайка Джонатана.

Але, задовольнивши свою пристрасть, Джонатан скоро байдужіє до дружини і укладає з нею договір: відтепер обидва вони будуть користуватися необмеженою свободою.

Хартфрі починає підозрювати, що Джонатан - справжній винуватець усіх його бід, і той вирішує скоріше позбутися від чесного роззяви, звинувативши Хартфрі в тому, що він, бажаючи обійти кредиторів, посланого дружину зі всіма цінностями за кордон. Лжесвідком стає розбійник Файрблад, і справу передають до суду.

Один з шахраїв, які перебувають на службі у Джонатана, м'ясник Блускін, відмовляється віддати Джонатану викрадені ним золотий годинник. У зграї назріває бунт, але Джонатан пригнічує його: у присутності інших шахраїв він здає Блускіна поліції, і в того знаходять годинник. Шахраї розуміють, що вони у Джонатана в руках, і погоджуються чесно віддавати йому левову частку видобутку, як це і було в них заведено з самого початку.

Стараннями Джонатана і Файрблада суд визнає Хартфрі винним. Однак незабаром починається розслідування з приводу того, що Блускін, зазіхаючи на життя Джонатана, поранив його ножем. В результаті деякі з славних діянь Джонатана набувають розголосу.

Відомий своєю непідкупністю суддя добивається введення в один з парламентських актів застереження, згідно з якою той, хто робить крадіжку чужими руками, притягується до кримінальної відповідальності. Діяльність Джонатана підпадає під цей варварський закон, і він потрапляє в ньюгетскую в'язницю, куди незабаром привозять і його дружину Летицію, викриту