Короткий переказ твору Сім'я Опперман (Ліон Фейхтвангер)

У листопаді 1932 р. Густаву Опперманн виповнюється п'ятдесят років. Він старший власник фірми, що займається виробництвом меблів, володар солідного поточного рахунку в банку і красивого особняка в Берліні, побудованого і обставлений за власним смаком. Робота мало захоплює його, він більше цінує свій гідний, змістовне дозвілля. Пристрасний бібліофіл, Густав пише про людей і книгах XVIII ст., Він дуже радий відкрилася можливості укласти договір з видавництвом на біографію Лессінга. Він здоровий, благодушний, повний енергії, живе зі смаком і собі на втіху.

На свій день народження Густав збирає рідних, близьких друзів, хороших знайомих. Брат Мартін вручає йому сімейну реліквію - портрет їхнього діда, засновника фірми Еммануїла Оппермана, перш прикрашав кабінет у головній конторі Торгового дому. Приїжджає з привітаннями Сибілла Раух, їх роман триває вже десять років, але Густав вважає за краще не накладати ланцюгів законності на цей зв'язок. Сибілла на двадцять років його молодше, під його впливом вона почала писати і тепер заробляє літературною працею. Газети охоче друкують її ліричні замальовки та короткі оповідання. І все ж для Густава, незважаючи на тривалу прихильність і ніжні відносини, Сибілла завжди залишається на периферії його існування. У його душі таїться більш глибоке почуття до Анни, два роки знайомства з якою сповнені сварок і хвилювань. Ганна енергійна і діяльна, у неї незалежний характер і сильний характер. Вона живе в Штутгарті, працює секретарем в правлінні електростанцій. Їх зустрічі тепер рідкісні, втім, як і листи, якими вони обмінюються. Гості Густава, люди з достатком і положенням, непогано влаштувалися в житті, поглинені власними, досить вузькими інтересами і мало значення надають відбувається в країні. Фашизм видається їм грубої демагогією, заохочувальною мілітаристами і феодалами, що спекулюють на темних інстинктах дрібних буржуа.

Проте дійсність раз у раз грубо вривається в їх досить замкнутий світ.Мартіна, фактично заправляє справами фірми, турбують відносини з давнім конкурентом Генріхом Вельс, який очолює тепер районний відділ націонал-соціалістичної партії. Якщо Опперман випускають стандартні меблі фабричного виробництва з низькими цінами, то в майстернях Вельса вироби виготовляються ручним, кустарним способом і програють через свою дорожнечу. Успіхи Опперманн набагато сильніше б'ють по честолюбству Вельса, ніж за його жадобі наживи. Не раз він заводив мову про можливе злиття обох фірм або, принаймні, про більш тісну співпрацю, і чуття підказує Мартіну, що в нинішній ситуації кризи і зростаючого антисемітизму це було б рятівним варіантом, але все ж він тягне з рішенням, вважаючи, що поки що немає потреби йти на цю угоду. Зрештою, існує можливість перетворити єврейську фірму Опперманн в акціонерне товариство з нейтральним, не викликає підозру найменуванням «Німецька меблі».

Жак Лавендель, чоловік молодшої сестри Опперманн Клари, висловлює жаль, що Мартін упустив шанс, не зумів домовитися з Вельс. Мартіна дратує його манера називати неприємні речі своїми іменами, але треба віддати належне, шурин - прекрасний комерсант, людина з великим станом, хитрий і спритний.Можна, звичайно, перевести меблеву фірму Опперманн на його Ім'я, адже він свого часу розсудливо добув собі американське підданство.

Ще один брат Густава - лікар Едгар Опперман - очолює міську клініку, він до самозабуття любить все, що пов'язано з його професією хірурга, і ненавидить адміністрування. Газети піддають його нападкам, він нібито користується незаможними, безкоштовними пацієнтами для своїх небезпечних експериментів, але професор всіляко намагається захистити себе від брудної дійсності. «Я - не мецкій лікар, німецький вчений, не існує медицини німецької або медицини єврейської, існує наука, і більше нічого», - твердить він таємному раднику Лоренцу, головному лікарю всіх міських клінік.

Настає Різдво. Професор Артур Мюльгейм, юрисконсульт фірми, пропонує Густаву перевести його гроші за кордон. Той відповідає відмовою: він любить Німеччину і вважає непорядним вилучати з неї свій капітал. Густав впевнений, що переважна більшість німців на стороні правди і розуму, як не сиплять нацисти грошима і обіцянками, їм не вдасться обдурити і третини населення. Чим скінчить фюрер, обговорює він у дружньому колі, закликальником в ярма-рочная балагані або агентом зі страхування?

Захоплення фашистами влади приголомшує Опперманн своєї уявної несподіванкою. На їхню думку, Гітлер - папуга, безпорадно лепечучі по чужій підказці, цілком перебуває в руках великого капіталу. Німецький народ розкусить крикливу демагогію, не впаде в стан варварства, вважає Густав.Він з несхваленням відноситься до гарячкової діяльності родичів по створенню акціонерного товариства, вважаючи їх доводи міркуваннями «розгублених ділків з їх вічним копійчані скептицизмом». Сам він дуже задоволений пропозицією підписати відозву проти зростаючого варварства і здичавіння суспільного життя. Мюльгейм розцінює цей крок як недозволену наївність, яка дорого обійдеться.

У сімнадцятирічного сина Мартіна Бертольда виникає конфлікт з новим учителем Фогельзанг. До цих пір директору гімназії Франсуа, другу Густава, вдавалося захистити свій навчальний заклад від політики, але з'явився в її стінах затятий нацист поступово встановлює тут свої порядки, і м'якому, інтелігентній директору залишається тільки боязко спостерігати, як наступаючий широким фронтом націоналізм швидко обволікає туманом голови його вихованців. Причиною конфлікту стає підготовлений Бертольдом доповідь про Армінії Германцев. Як можна піддавати критиці, розвінчувати один з найбільших подвигів народу, обурюється Фогельзанг, розцінюючи це як антинімецький, антипатріотичною вчинок. Франсуа не сміє стати на захист розумного юнака проти шаленого дурня, його вчителя. Бертольд не знаходить розуміння і у своїх близьких. Вони вважають, що вся історія яйця виїденого не коштує, і радять принести необхідну вибачення. Не бажаючи посаді паться принципами, Бертольд приймає велику кількість снодійного і гине.

Шириться хвиля расистських гонінь, але зачіпати професора Едгара