Короткий переказ твору Прекрасне літо (Чезаре Павезі)

Італія тридцятих років нашого століття, робоча окраїна Туріну. У цих тьмяних декораціях розгортається сумна історія першої любові юної дівчини Джин до художника Гвідо.

Джин працювала в ательє і водить компанію з працівницями фабрики і навколишніми хлопцями. Якось раз вона знайомиться з Амелією. Про Амелію відомо, що «вона веде інше життя». Амелія - натурниця, її малюють художники - «анфас, профіль, одягнену, роздягнену». Ця робота їй подобається, у художників у майстернях часто збирається багато народу, можна посидіти і послухати розумні розмови - «чистіше, ніж у кіно». Тільки взимку позувати голою холодно.

Одного разу Амелію запрошує позувати товстий художник із сивою бородою, і Джин напрошується піти до нього разом з подругою. Бородань знаходить, що у Джини цікаве обличчя, і робить з неї кілька начерків. Але дівчині її зображення не подобаються - вона вийшла якийсь сонною. Увечері, згадуючи «смаглявий живіт Амелії», «її байдуже обличчя і обвислі груди», вона ніяк не може зрозуміти, чому художники малюють голих жінок. Адже набагато цікавіше малювати одягнених! Ні, якщо вони хочуть, щоб їм позували голими, значить, «у них інше на думці».

Робота у Бородача закінчилася, і Амелія цілими днями сидить у кафе. Там вона зав'язує близьке знайомство з Родрігесом - волохатим хлопцем у білій краватці, з чорними, як вугілля очима, який постійно щось малює у своєму блокноті. Одного разу увечері вона пропонує Джині зайти до нього, вірніше, до художника Гвідо, який знімає квартиру на паях з Родрігесом. З Гвідо вона знайома вже давно, а коли Джін запитує, ніж вони з нею працювали, подруга зі сміхом відповідає, що вони «били склянки».

Сміюся світловолосий Гвідо, освітлений сліпучої лампочкою без абажура, зовсім не схожий на художника, хоча він вже намалював безліч картин, всі стіни у студії обвішані його роботами. Молоді люди пригощають дівчат вином, потім Амелія просить погасити світло, і здивована і перелякана Джині дивиться, як мелькають у темряві вогники цигарок. З кутка, де сидять Амелія і Родрігес, лунає тиха лайка. «У мене таке відчуття, ніби я в кіно», - говорить Джині. «Але тут не треба платити за квиток», - лунає насмішкуватий голос Родрігеса.

Джині сподобався Гвідо і його картини, вона хоче ще раз поглянути на них.«Будь вона впевнена, що не застане в студії Родрігеса, вона, мабуть, набралася б сміливості і пішла б туди одна». Нарешті вона домовляється піти до студії разом з Амелією. Але Джині чекає розчарування - вдома виявляється один Родрігес. Тоді Джині вибирає день, коли Родрігес сидить у кафе, і одна відправляється до Гвідо. Художник запрошує її сісти, а сам продовжує працювати. Джині роздивляється натюрморт з «прозорими і водянистими» скибочками дині, на які падає промінь світла. Вона відчуває, що так намалювати може тільки справжній художник; «Ти мені подобаєшся, Джин», - несподівано чує вона. Гвідо намагається її обійняти, але вона, червона як рак, виривається і тікає.

Чим більше Джині думає про Гвідо, тим менше вона розуміє, «чому Амелія сплуталася з Родрігесом, а не з ним». Між тим Амелія пропонує Джині позувати разом з нею однією художниці, яка хоче зобразити боротьбу двох оголених жінок. Джині навідріз відмовляється, і подруга, розсердившись, холодно прощається з нею. Тиняючись на самоті по вулицях, Джині мріє зустріти Гвідо. Вона просто хвора цим білявим художником і студією.Несподівано лунає телефонний дзвінок: Амелія запрошує її на вечірку.Прийшовши в студію, Джин із заздрістю слухає балаканину Гвідо і Амелії.Вона розуміє, що художники ведуть не таке життя, як інші, з ними не треба «серьезнічать». Родрігес - той не пише картин, от він і мовчить, а якщо говорить, то в основному насмешнічает. Але головне - вона відчуває нестримне бажання побути наодинці з Гвідо. І ось, коли Амелія і Родрігес влаштовуються на тахті, вона відкидає портьєру, що приховує вхід в іншу кімнату, і, поринувши у темряву, кидається на ліжко.

На наступний день вона думає тільки про одне: «відтепер вона повинна бачитися з Гвідо без цих двох». А ще їй хочеться жартувати, сміятися, йти світ за очі - вона щаслива. «Мабуть, я по-справжньому люблю його, - думає вона, - не те гарна б я була». Робота стає їй в радість: адже ввечері вона піде в студію. Їй навіть стає шкода Амелію, яка не розуміє, чим хороші картини Гвідо.

Увійшовши в студію, Джині ховає обличчя на грудях Гвідо і плаче від радості, а потім просить, щоб вони пішли за портьєру, «тому що при світлі їй здавалося, що все на них дивляться». Гвідо цілує її, а вона збентежено шепоче йому, що вчора він зробив їй дуже боляче. У відповідь Гвідо заспокоює її, каже, що це все пройде. Переконавшись, який він хороший, Джині наважується сказати йому, що хоче завжди бачитися з ним наодинці, нехай навіть на кілька хвилин. І додає, що навіть погодилася б позувати йому. Іде вона з студії, тільки коли повертається Родрігес.

Кожен день Джині вдається до Гвідо, але у них ніколи немає часу докладно поговорити, тому що в будь-яку хвилину може прийти Родрігес. «Мені б треба закохатися в тебе, щоб порозумнішати, але тоді я втратив би час», - зауважує якось Гвідо. Але Джині вже знає, що він ніколи не одружиться на ній, як би вона його не любила. «Вона знала це з того самого вечора, коли віддалася йому. Спасибі й на тому, що поки ще, коли вона приходила, Гвідо переставав працювати і йшов з нею за портьєру. Вона