Короткий переказ твору Полювання жити (Василь Шукшин)

Центральні герої твору - старий Микитович і молодий хлопець. Дія розгортається в тайзі.

Старий Микитович, який з «малих років волочився по тайзі» іноді мешкає в хатинках, яких багато вирубано по тайзі. Так було і цього разу. Нежитлова, але вже зігріта теплом згорають в печі дров, вона здавалася давно обжитий. Микитович сидів і курив. Раптом на вулиці «пошаркалі лижі», потім у двері стукнули палицею. Охриплий від морозу голос поцікавився, чи можна увійти.Микитович відразу зрозумів: «Не мисливець», тому що мисливець не буде запитувати, а відразу б увійшов. На порозі показався хлопець. У нього не було зброї, і він одягнений був легко. Це ще раз підтвердило здогад Микитовича.

Поки хлопець вигрівав руки, старий розглянув його. Хлопець був гарний, але худ. Найбільше Микитовича здивував погляд - якийсь прямий і «холодний». Розговорилися. Потім випили. Хлопець багато курив, лаяв когось, згадав навіть Христа, а потім зізнався старому, що втік з в'язниці. Сказавши це, знову подивився на старого своїм «захололі» поглядом і поцікавився, чи піде Микитович його здавати. Микитович був здивований: він і не думав про щось подібне. А хлопцеві сказав одне: «Піймають, треба було досидіти». Микитовичу сподобався хлопець, і було шкода його. Гість сказав старому, що найближчі три дні пересидить у нього, а потім буде рухатися до станції - благо документи вже є. Незабаром він ліг спати.

Микитович сидів і курив, коли у двері знову постукали. Хлопець прокинувся, схопився, схопив рушницю Микитовича. Старенький ледве його заспокоїв. Увійшли виявилося троє, і серед ні був начальник районної міліції. Ті, хто з'явився разом з ним, були приїжджими. Міліціонер Протокін, що знає Микитовича, став цікавитися - хто ж це ночує в хатинці крім старого? Не роздумуючи, старий сказав, що це - геолог, який відстав від своїх. Незабаром прийшли теж заснули.

Микитович прокинувся рано, «ледь позначився в стіні віконце». Хлопця поруч не було. Микитович чиркнув сірником, і побачив: ні хлопця, ні фуфайки, ні рушниці не було. Старому стало прикро і прикро. Він швидко одягнувся, взяв рушницю одного з сплячих, і вийшов. Свіжа лижня показувала напрям, за яким пішов хлопець. Незабаром старий наздогнав його. І, знаючи дорогу, в одному місці Микитович звернув у ліс: він хотів зустріти хлопця лицем до лиця, «хотілося ще раз побачити прекрасне обличчя хлопця».

Як тільки хлопець вийшов з просіки, старий піднявся назустріч йому. З криком «руки вгору», Микитович направив до нього рушницю. В очах хлопця відбився жах. Микитович посміхнувся, а потім опустив рушницю. Став лаяти хлопця за те, що той вкрав рушницю і фуфайку. Хлопець став говорити, що не хотів будити старого, але Микитович не повірив. Тоді хлопець попросив продати рушницю. Микитович відмовився. Вирішили вчинити по-іншому. Хлопець міг узяти рушницю, але вийшовши з тайги до села, в якому жив Микитович, повинен був віддати рушницю в Крайню хату, куму Микитовича. Хлопець і старий розпрощалися і пішли в різні сторони.

Микитович вже пройшов всю просіку, коли раптом почув звук, схожий на тріск сука. Микитович вже пройшов всю просіку, коли раптом почув звук, схожий на тріск сука. У цю ж мить він відчув різкий біль і впав обличчям у сніг. Більше він нічого не почув і не відчув, навіть те, що з нього зняли рушницю і закидали снігом. І як сказали: «Так краще, батько, надійніше».