Короткий переказ твору Записки мого прадіда (Адальберт Штіфтера)

Герой, описуючи старий будинок, що належав ще його прадідові - сільського лікаря, згадує: «старовинна начиння оточувала нас незмивною літописом, і ми, діти, вживалися в неї, немов у стару книжку з картинками, ключем до якої мав лише дідусь, він, єдино живої жізнеопісателя доктора, свого батька », в скрині зберігалося багато заповітних штучок, єдиним призначенням яких було там зберігатися. Ставши чоловіком, герой повертається в рідне гніздо і знаходить на горищі стару книгу в шкіряній палітурці, знайому йому з дитинства. Це записки доктора Августина. Герой занурюється в читання.

Перший запис датована червнем 1739 Після відмови коханої вийти за нього заміж Августин кинувся в ліс і хотів повіситися, але старий полковник, батько дівчини, відчувши недобре, пішов за ним і запросив Августина для розмови. Через два дні Августин прийшов до полковника.Полковник розповів йому своє життя. Позбавлений спадщини, він після смерті батька вирушив у світ шукати щастя. Він уявляв себе великим полководцем, але ніхто не хотів брати його на службу. У Парижі йому довелося одного разу випадково виграти за гральним столом велику суму.Йому щастило і надалі, і незабаром він став дуже багатий. Але одна людина назвав його негідником, що промишляють за рахунок шаленого золота; полковник віддав все своє багатство бідним і викликав кривдника на поєдинок. Простреливши йому плече, полковник поїхав до Німеччини і вступив на військову службу. У двадцять шість років він успадкував від дядька значний стан і збирався одружитися, але найкращий Друг зрадив його і одружився на своїй нареченій. Полковник хотів застрелитися, але простий солдат з його роти штовхнув його під руку, і полковник промахнувся. З горя він вирішив розтринькати спадщину і за шість років прогуляв з друзями все, що мав. Почалася війна, і от одного разу старий вояка підказав молодій людині чудовий засіб від любовних негод:

записати свої думки і почуття і перечитати записи не раніше, ніж через три роки. Полковник випробував цей засіб і переконався в його користь. Він дослужився до чину полковника, був поранений і вийшов у відставку. Під час одного з походів шлях його лежав через мальовничу долину, і тепер він вирішив в ній оселитися. Він одружився на дівчині, яку рідні тримали в чорному тілі і вона була такою дикункою, що не відразу перейнялася до нього довірою. Але ласкавим і шанобливим поводженням він поступово завоював її любов і був дуже щасливий. У них народилася донька Маргарита, але, коли дівчинці було три роки, дружина полковника під час прогулянки зірвалася в прірву і розбилася на смерть. Через кілька років полковник з дочкою покинули свій будинок, жили в різних місцях, а потім вирішили влаштуватися в долині під Пірлінга, де полковник купив ділянку і став зводити будинок. Доктор Августин був їх сусідом, вони подружилися, і доктор закохався в Маргариту, але вона відмовила йому. Боячись, що Августин може накласти на себе руки, полковник порадив йому вести записи і перечитати їх не раніше, ніж через три роки.

Августин походив з бідної сім'ї. Коли він, закінчивши навчання, повернувся додому, селянин-батько не наважувався підійти і привітатися зі своїм ученим сином. Августин почав лікувати хворих і віддавав цьому весь свій час і сили. Все в окрузі любили доктора за доброту і безкорисливість - з бідняків він не тільки не брав плату, але намагався ще й допомогти грошима.Він побудував собі будинок поруч з батьківською хатиною і знайшов поблизу цілюще джерело.Але незабаром батько та сестри Августина померли, він залишився сам-один і взяв до себе в будинок хворого підлітка Готліба, сина бідного селянина. Августин купив коней, щоб легше було добиратися до хворих, і їздив до них у будь-яку погоду. Зима видалася сувора, але потім раптом різко потепліло й усе покрилося крижаною кіркою. «Інший кущ справляв враження схлестнувшіхся свічок або світлих, водянисто поблискують коралів». Під вагою льоду згиналися і ламалися дерева, заступаючи шлях, і Августину довелося обходити хворих пішки. Повіяв вітер, розігралася буря. Кілька людей загинули, роздавлені деревами, що впали, але незабаром буря вщухла, і наступили ясні весняні дні. Коли земля відтанула, в ці місця приїхав полковник і почав будувати будинок. Августин вперше побачив полковника з дочкою в церкві. Вони сподобалися йому, а незабаром представився випадок познайомитися ближче. Вони подружилися і проводили разом багато часу. Августин всією душею полюбив Маргариту, і дівчина відповіла йому взаємністю. Але одного разу до полковника приїхав погостювати племінник Рудольф, красивий і благородний юнак, і Августину здалося, що Маргарита небайдужа до нього. Маргарита образилася і не стала Разуверять Августина. Вона любила його, але відмовилася стати його дружиною. Августин хотів повіситися, але, захоплений полковником зненацька, передумав. Він востаннє спробував переконати Маргариту, але дівчина була непохитна. Тоді полковник послати дочку з дому до далекої родички, а Августин продовжував лікувати хворих у всій окрузі і вів записи, час від часу зустрічаючись з полковником і ніколи не заговорюючи з ним про Маргариту.Коло його діяльності розширювався, і життя все більше спростовувала слова, що вирвалися у нього в скрутну хвилину: «Самотнє, точно зірваний з канату якір, тужить серце в моїх грудях».Так минуло три роки. Одного разу Августина запросили на стрілецький свято в Пірлінга. Там він зустрів полковника, який повідомив йому про приїзд Маргарити. За три роки відсутності Маргарита зрозуміла, що була не права, доктор також зрозумів, що був винен, і вони помирилися, до безмірною радості полковника, який давно мріяв