Короткий переказ твору Родимка (Михайло Шолохов)

На столі валяються патрони, бараняча кістка, польова карта, зведення, вуздечка, окраєць хліба. За столом сидить Миколка Кошовий, командир ескадрону, він заповнює анкету. «Шорсткий лист скупо розповідає: Кошовий Микола. Командир ескадрону. Землероб. Член РКСМ, вік - 18 років ». По виду зелений хлопчисько, але зумів майже без утрати ліквідувати дві банди і півроку водив ескадрон в бої і сутички не гірше будь-якого старого командира. Миколка ненавидить свій вік, соромиться його.

Батько Миколки - козак, і сам Миколка теж козак. Він згадує, як років у п'ять-шість садив його батько на коня, привчав до верхової їзди. У «німецьку» батько згинув. Мати померла. Від батька Миколка успадкував любов до коней, неймовірну відвагу і родимку з голубине яйце на лівій нозі вище щиколотки. У п'ятнадцять років Миколка пішов з червоними на Врангеля.

Квартирує Миколка в хаті, що стоїть над самим Доном. Вранці він вийшов у двір і ліг в росяну траву. За ним прийшов козак і доповів, що прибув посланець, який повідомив про нову банді з Сальського округу, вже зайняла Грушинський радгосп. Нарочний скакав сорок верст без відпочинку, загнав на смерть коня. Миколка прочитав наказ їхати на підмогу. Він став збиратися, думаючи, що не завадило б повчитися де-небудь, а тут банда об'явилася. Набридла Миколці таке життя, але робити нічого, є наказ командира.

Три доби йде банда від переслідування загону Миколки Кошового. Народ в банді бувалий, йде по-вовчому. Отаман п'яний, та й усі кучера і кулеметники п'яні. Сім років отаман не був у рідних краях: спочатку був у німецькому полоні, потім у Врангеля, пішов в Туреччину, але потім повернувся з бандою. «Ось вона, Атаманова життя, коли назад через плече озирнутися. Зачерствіло душа у нього, як влітку в жаринь черствіють сліди в степу ... Біль дивовижна і незрозуміла, точить зсередини, нудотою наливає м'язи, і відчуває отаман: не забути її і не залити трясцю ніяким самогоном ».

Зорею стукнули заморозки. Мельник Лукич трохи занедужав, на пчельники він приліг відпочити, а коли прокинувся, його покликали двоє військових, які виїхали з лісу. Отаман прикинувся червоним і почав вивідувати у мірошника, чи немає чужих поблизу. Він спустився з коня і зізнався, що ліквідує червоних, потім зажадав зерна коням. Мельнику шкода зерна, зібраного по крихтах, не хочеться віддавати; отаман погрожує його вбити за пособництво червоним. Старий валявся в ногах, просив пощади. Отаман сміючись пробачив старого. А що під'їхали бандити вже годують зерном коней, прокидаючись золоті зерна під ноги.

Крізь туман на світанку рушив Лукич на хутір і потрапив на кінного, який повів його до командира. Лукича ввели в хату до Миколці. Мельник зрадів, що потрапив до червоних. Він пригадав Миколці, як поїв його недавно молоком, коли його загін проїжджав повз млини. Мельник скаржиться на бандитів, потруїли у нього все зерно. Повідомляє, що вони до цих пір на млині, п'яні, сплять. Миколка наказує сідлати коней і напасти на банду, вже виступала за шляху (дорозі).

Отаман побачив скакати на нього командира з шашкою, якого він визначив по бінокля, що висить на грудях молодого бійця. Отаман люто прицілився і вистрілив. Кінь під Миколкою впала, а сам він, стріляючи, біг ближче до отамана. Отаман чекав, коли Миколка розстріляє обойму, а потім шулікою налетів на хлопця. Він шашкою махнув, і обм'якло тіло Миколки, сповзло додолу. Отаман зняв бінокль і хромові чоботи з убитого. Сдернув насилу чоботи разом зі шкарпетками, отаман побачив родимку. Він перевернув Миколку до себе обличчям і заплакав: «Синку! Ніколушка! Рідний! Кровиночка моя ... »Отаман, зрозумівши, що вбив сина, дістав револьвер і вистрілив собі в рот.

А ввечері, коли над переліском замаячили кінні, з кошлатою голови отамана зірвався шуліка-стерв'ятник.