Короткий переказ твору Людина з ресторану (Іван Шмельов)

З плином часу Яків Софронич зрозумів: все почалося з самогубства Кривого, їх мешканця. Перед тим він посварився зі Скороходова і обіцяв донести, що колючка з Кирилом Северьянич про політику сперечаються. Він же, Кривий, в розшукні відділення служить. А повісився-то він від того, що вигнали його звідусіль і жити йому стало не на що. Якраз після цього Колюшкін директор викликав до себе Якова Софронича, і Наташа з офіцером зустрічатися стала, і квартиру змінити довелося, і нові мешканці з'явилися, від яких Коліна життя пішло прахом.

В училищі вимагали, щоб син (він і справді різкий, навіть з батьком) вибачився перед викладачем. Тільки колючка стояв на своєму: той першим принизив його і з першого класу знущався, обідранця кликав і не Скороходова, а Скоморохова. Одним словом, виключили за півроку до закінчення. На біду, ще подружився з мешканцями. Бідні, молоді, живуть як чоловік з дружиною, а не вінчані. Раптом зникли. З'явилася поліція, зробили обшук і Колю забрали - до з'ясування обставин забрали, - а потім вислали.

Не радувала й Наталя. Зачастила на ковзанку, стала ще більш зухвалою, приходила пізно. Черепахін, закоханий в неї мешканець, попередив, що за нею доглядає офіцер. Будинки стояв крик і рікою лилися образи. Дочка заговорила про самостійне життя. Ось скоро випускні іспити, і вона буде жити окремо. Її беруть у пристойний універмаг касиркою на сорок рублів. Так і сталося. Тільки жила вона тепер, Невінчана, з людиною, що обіцяли одружуватися, але лише коли помре його бабуся, заповідана мільйон. Звичайно, не одружився, вимагав позбутися вагітності, здійснив розтрату і підсилав Наташу просити грошей у батька. А тут якраз директор пан Штосі сповістив про звільнення Скороходова. У ресторані їм дуже задоволені, і працює він уже двадцять років, все вміє і знає до тонкощів, але ... арешт сина, а в них правило ... Змушені звільнити. Тим більше син-то до цього часу втік із заслання. Це була правда. Яків Софронич вже бачився з колючка. Був - не як раніше, а ласкавий і добрий з ним. Матусі передав лист і знову зник.

Луша, як прочитала вісточку від сина, плакати початку, а потім за серце схопилася і померла. Залишився Яків Софронич один. Тут, правда, Наталя, не послухавши співмешканця, доньку Юленька народила і віддала батькові. Він вже працював приходять офіціантом, сумуючи за білим залах, дзеркалам і солідної публіки.

Звичайно, на колишньому місці бували образи, предостатньо було неподобств і несправедливостей, було, проте, і свого роду мистецтво, доведене до досконалості, і Яків Софронич цим мистецтвом володів цілком. Довелося навчитися тримати язик за зубами. Поважні батьки сімейств просаджували тут з дівчатами тисячі; шановні старці приводили в кабінет п'ятнадцятирічних; потайки підробляли чоловікові дружини з хороших прізвищ. Найстрашніше спогад залишили кабінети, оббиті плюшем. Можна скільки завгодно кричати і кликати на допомогу - ніхто не почує. Прав все ж таки був колючка. Яке в нашій справі благородство життя?! На що вже Карпо, приставлений до цих кімнат людина, - так і того разу не витерпів і постукав у двері: так одна кричала і билася.

А то ось ще грав при ресторані дамський оркестр, що складався із строгих панночок, які закінчили консерваторію. Була там красуня, тоненька і легка, як дівчинка, і очі - великі й сумні. І ось став задивлятися на неї комерції радник Карасьов, чий статок неможливо було прожити, тому що кожну хвилину воно прибувало на п'ять рублів. Посидить він у ресторані три години - ось і тисяча. Але панянка навіть не дивиться, і букет троянд в сотні рублів не прийняла, і на шикарна вечеря, замовлений для всього оркестру Карасьовим, не залишилася. Якову Софроничу на ранок вбрані було віднести букет їй на квартиру. Букет прийняла старенька. Потім вийшла сама тоненька і зачинила двері: «Відповіді не буде». Багато часу пройшло, але в ресторані все-таки зіграли весілля пана Карасьова. Тоненька від нього з іншим мільйонером за кордон поїхала через те, що пан Карасьов все від шлюбу з нею відмовлявся. Так нагнав він їх на екстреному потяг та силою привіз. Колю все-таки знайшли й заарештували. У листі писав: «Прощайте, діду, і пробачте за все, що заподіяв». Але перед самим судом дванадцять арештантів втекли, і Коля з ними, а врятувався дивом. Рятувався від погоні і опинився в глухому куті. Кинувся в крамничку, бо «Врятуйте і не видавайте». Старий крамар відвів його в підвал. Яків Софронич їздив до цієї людини. Дякував, але той у відповідь тільки й сказав, що без Господа не проживеш, а вірно сказав, ніби очі йому на світ відкрив.

Через місяць прийшов невідомий і передав, що колючка в безпеці. Після цього стало все потроху налагоджуватися. Літо Яків Софронич пропрацював в літньому саду, управляв кухнею і буфетом у Ігнатія Елісеіча, з того ж ресторану, де він колись працював. Той дуже був задоволений і пообіцяв поклопотатися. А тут ще профспілка (з ним директору довелося тепер вважатися) зажадав відновити незаконно звільненого.

І ось Яків Софронич знову в тому ж ресторані за звичною справою. Тільки дітей немає поруч.