Короткий переказ твору Повстання ісламу (Персі Біші Шеллі)

Свою романтичну поему в дванадцяти піснях Шеллі присвятив «справі широкої та визвольної моралі», ідеям свободи і справедливості. Поема написана так званої спенсеровой строфою.

Під час бурхливої над землею грози поетові раптом відкривається серед хмар просвіт небесної блакиті, і на цьому тлі очам його постає боренья Орла і Змії над морською безоднею; Орел терзає Змію, та норовить вкусити його в груди, але в кінці кінців Орел випускає видобуток, і Змія падає у воду.

На березі поет бачить прекрасну жінку; вона підбирає Змію, кладе на свою мармурову груди і пропонує поетові відправитися в човнику-мрії з нею в дорогу. Під час подорожі до чарівної човні жінка пояснила, що колись окутав землю Зло злетіло високо, а Дух Добра став повзати, і в результаті «ніхто добра від зла не відрізняв». Таким чином, навіть поет не впізнав у Змії Духа Добра, який боровся зі Злом у вигляді Орла.

Жінка розповідає поетові свою історію. Їй, земній жінці, відкрив перед смертю юний поет багато таємниць життя, своїми промовами він запалив у її душі світло волелюбства. Одного разу вона побачила уві сні прекрасного юнака і з тих пір шукає його всюди.

Човен нарешті пристає до берега, поет входить у світло-імлистий лабіринт і раптом виявляється в храмі, де на кришталевому престолі сидять прекрасний незнайомець і - дивна супутниця поета.

Незнайомець - його звуть Лаона - розповідає поетові свою історію. Його світле дитинство було затьмарене жорстокою тиранією, що панувала в його рідній країні: «У її ланцюгах нудилися все: тиран і раб, душа і тіло, жертва і мучитель». В душі Лаона зростало і міцніло прагнення до свободи. Тоді ж він дізнався Цітну, і вони ніжно полюбили один одного. Юна Цітна цілком поділяла прагнення улюбленого звільнити народи від обтяжливих ланцюгів, хоча вона розуміла, що боротьба з силами Зла буде жорстокою і нерівною, що їх з коханим може чекати розлука і навіть смерть.

Обох відвідують страшні провісні бачення. Лаона сниться, ніби вони з Цітной летять у просторі, але в Цітну вчіплюються чудовиська, віднімають її в нього. Прокинувшись, він виявляє, що оточений прислужниками Тирана, а на віддалі чує розпачливий жіночий крик. Лаона проривається крізь натовп ворогів і бачить на землі пов'язану Цітну. Засліплений гнівом, він кидається на її вартових, але їх занадто багато, і його, жорстоко побитого, приковують ланцюгами у вежі на вершині скелі. Від горя і ран Лаона ледь не втрачає розум, він відмовляється від їжі і пиття і готовий прийняти смерть, але в забутті йому раптом є чудовий Старець. Він розбиває кайдани, обтирає вологою тканиною тіло Лаона і зі словами розради везе його в човнику до себе, до вежі серед моря. Там він довго - цілих сім років - виходжує Лаона. Коли до Лаона повертається свідомість, Старець каже, що навіть до його відокремленого замку докотилася слава про волелюбною Лаона; тому він відправився в Арголіду, країну Лаона, де і врятував волелюбного сміливця. Старець чув і про дивну дівчину, яку засудили до смертної кари, але кат, зм'якшившись при вигляді її краси, відпустив її, запалені прикладом і палкими промовами Лаона і Цітни, народи всюди повстають проти своїх гнобителів, але Старець побоюється, що може пролитися кров, а Лаона, вважає він, здатний уникнути кровопролиття.

Лаона повертається в рідне місто. Але в першу ж ніч до сплячих воїнам підкрадаються вороги, вбивають багатьох, проте пролунав клич «Лаона!» Піднімає війська на бій - вороги зметені. Не бажаючи зайвого кровопролиття, плодючих ненависть і ворожнечу, Лаона не дає умертвити оточених; піднявши руку, він навіть бере на себе удар списа, направленого в груди приреченого ворога, і переконуючи і тих, і інших не займатися братовбивством, втрачає свідомість. Коли він приходить до тями, то виявляє, що слова його дійшли до людських сердець, всіх обгорнула спрага добра.

Серед загального тріумфування Лаона вирушає на пошуки прекрасної діви, яка називає себе Лаона, і приходить до палацу всіма покинутого Тирана. Налетіла натовп вимагає зрадити деспота смерті. Вперше відчувши страх і сором, Тиран втрачає свідомість. Лаона ж звертається до співгромадян зі словами милосердя: «Зрозумійте ви, що істина в прощення, / В любові, не в злобі, і не в страшному помсти».

Проте в чорній душі Тирана як і раніше жевріє злість.

Посеред народного тріумфу розноситься страшна звістка: зібравши в інших країнах військо, Тиран йде війною на власний народ. Ряди бенкетували рідшають під ударами наймитів. На запах крові і смерті злітаються з навколишніх гір харчуються падаллю птиці. Свято добра і народного визволення перетворюється на бенкет стерв'ятників. Лаона з друзями б'ються відважно, але сили нерівні, оце падає під ударами Старець, ось вже убитий і останній близький друг Лаона. Гинуть всі, крім Лаона, він тяжко поранений.

Раптово крізь ряди ворогів, мнучи їх, проривається на потужному коні безстрашний вершник. Вороги біжать врозтіч. Вершник виявляється прекрасною дівчиною - це Цітна. Вона садить Лаона з собою на коня і відвіз геть з поля страшної битви.

Тільки тепер, на віддалі від людських чвар і звірств, закохані нарешті можуть цілком належати одне одному і виливати переповнюють їх любов.

Цітна розповідає Лаона, що з нею відбулося за час розлуки. Коли її захопили