Короткий переказ твору Дванадцята ніч, або Що завгодно (Вільям Шекспір)

Дія комедії відбувається в казковій для англійців шекспірівського часу країні - Іллірії.

Герцог Іллірії Орсино закоханий в юну графиню Олівію, але вона в жалобі після смерті брата і навіть не приймає посланців герцога. Байдужість Олівії тільки розпалює пристрасть герцога.Орсино приймає на службу молодого чоловіка на ім'я Цезарія, красу, відданість і тонкість почуттів якого встигає оцінити лише за кілька днів. Його-то він і посилає до Олівії розповісти про свою любов. Насправді Цезаря - дівчина на ім'я Віола. Вона пливла на кораблі разом з улюбленим братом-близнюком Себастьяном і після корабельної аварії випадково опинилася в Іллірії. Віола сподівається, що її брат теж врятувався. Дівчина переодягається в чоловічий одяг і стає на службу до герцога, в якого відразу ж закохується. За спиною герцога вона каже: «Мені нелегко дружину тобі добути; / Адже я сама хотіла б нею бути!»

Тривалий траур Олівії зовсім не подобається її дядька - серу Тобі Белчу, веселунові і гуляки.Камеристка Олівії Марія передає серу Тобі, що її пані дуже незадоволена гульні і пиятикою дядька, а також його товаришем по чарці сером Ендрю Егьючіком - багатим і дурним лицарем, якому сер Тобі морочить голову, обіцяючи видати за нього племінницю, а тим часом безпардонно користуючись його гаманцем. Сер Ендрю, ображений зневагою Олівії, хоче виїхати, але сер Тобі, льстец і балагур, умовляє його залишитися ще на місяць.

Коли у будинку графині з'являється Віола, її з великими труднощами пропускають до Олівії.Незважаючи на красномовство і дотепність, їй не вдається домогтися успіху своєї місії - Олівія віддає належне достоїнствам герцога (він «безсумнівно, молодий, благородний, / багатий, любимо народом, щедрий, учений»), але не любить його. Зате юний посланець досягає абсолютно несподіваного для себе результату - графиня зачарована ним і придумує виверт, щоб змусити її прийняти в дар від неї перстень.

Брат Віоли Себастьян з'являється в Іллірії у супроводі капітана Антоніо, який врятував йому життя. Себастьян горює про сестру, яка, на його думку, загинула. Він хоче шукати щастя при дворі герцога. Капітану боляче розлучатися з шляхетним юнаком, до якого він встиг щиро прив'язатися, але робити нічого - в Іллірії йому з'являтися небезпечно. Все ж таки він таємно слід за Себастьяном, щоб захистити його в разі потреби.

У будинку Олівії сер Тобі і сер Ендрю в компанії блазня Фесті п'ють вино і горланять пісні. Марія намагається дружньо урезонити їх. Слідом за нею з'являється дворецький Олівії - чванливий зануда Мальволіо. Він безуспішно намагається припинити гулянку. Коли дворецький йде, Марія всіляко висміює цього «надутого осла», який «лопається від самовдоволення», і клянеться його обдурити. Вона збирається написати йому любовне послання від імені Олівії і виставити на загальне посміховище.

У палаці герцога блазень Фесті спочатку співає йому сумну пісню про нерозділене кохання, а потім намагається розвеселити жартами. Орсино насолоджується своєю любов'ю до Олівії, попередні невдачі його не бентежать. Він переконує Віолу знову вирушити до графині. Герцог висміює затвердження уявного юнаки, що якась жінка може бути закохана в нього так само сильно, як він у Олівію: "Груди жінки не винесе биття / Такий могутньої пристрасті, як моя». Він залишається глухим до всіх натяків закоханої Віоли.

Сера Тобі і його спільників просто розпирає то від сміху, то від злості, коли вони підслуховують, як Мальволіо міркує про можливість шлюбу зі своєю пані, про те, як він приструнить сера Тобі, ставши в домі господарем. Проте найбільша потіха починається, коли дворецький знаходить лист, написаний Марією, який підробив почерк Олівії. Мальволіо швидко переконує себе, що він-то і є той «безіменний коханий», якому воно адресоване. Він вирішує неухильно дотримуватися інструкцій, даними в листі та придуманим Марією спеціально з розрахунку на те, щоб ворог веселій компанії вів себе і виглядав найдурнішим чином. Сер Тобі в захваті від вигадки Марії, та й від неї самої: «За таким найдотепнішим дьяволенком хоч в самий Тартар".

У саду Олівії Віола і Фесті обмінюються дотепами. «Він добре грає дурня.Таку роль дурень не здолає », - говорить Віола про блазні. Потім Віола каже з вийшла в сад Олівією, яка вже не приховує свого пристрасного захоплення «юнаків». Сер Ендрю ображений тим, що в його присутності графиня залицялась до герцогським слугою, і сер Тобі переконує його викликати нахабного молодика на поєдинок. Правда, сер Тобі впевнений, що у обох не вистачить мужності битися.

Антоніо на міській вулиці зустрічається з Себастьяном і пояснює йому, що не може відкрито супроводжувати його, оскільки він брав участь у морському бою з галерами герцога і взяв верх - «мене впізнають / І, повірте, спуску не дадуть». Себастьян хоче побродити по місту. Він умовляється з капітаном про зустріч через годину в найкращому готелі. На прощання Антоніо вмовляє одного прийняти його гаманець на випадок несподіваних витрат.

Мальволіо, нерозумно усміхнений і без смаку одягнений (все за планом Марії), грайливо цитує Олівії пасажі з нібито її послання. Олівія переконана, що дворецький з'їхав з глузду. Вона доручає серу Тобі подбати про нього, що той і робить, тільки на свій лад: він спочатку насміхається над нещасним Спесивцев, а потім запихає його в комору. Потім приймається за сера Ендрю і «Цезар».Кожному він стиха каже, що його супротивник лютий і вправний у фехтуванні, але уникнути поєдинку неможливо. Нарешті бліді від страху «дуелянти» оголюють шпаги - і тут втручається проходить повз Антоніо. Він закриває собою Віолу, прийнявши її