Короткий переказ твору Гамлет (Вільям Шекспір)

Трагічна історія про Гамлета, принца датському

Площа перед замком у Ельсінорі. На варті Марцелл і Бернард, датські офіцери. До них пізніше приєднується Гораціо, вчений друг Гамлета, принца Датського. Він прийшов упевнитися в оповіданні про нічний появі привида, схожого з датським королем, нещодавно померлою. Гораціо схильний вважати це фантазією. Північ. І грізний привид в повному військовому вбранні з'являється. Гораціо приголомшений, він намагається з ним заговорити. Гораціо, розмірковуючи над побаченим, вважає появу привиду знаком «якихось смут для держави». Він вирішує розповісти про нічному видінні принцу Гамлету, перервавши вчені у Віттенберзі у зв'язку з раптовою смертю батька. Скорбота Гамлета збільшує те, що мати незабаром після смерті батька вийшла заміж за його брата. Вона, «черевиків не знос, в яких йшла за труною» , кинулася в обійми людини негідного, «щільний згусток м'яса». Душа Гамлета здригнулася: «Яким докучним, тьмяним і непотрібним, / Мені здається, все, що тільки є на світі! Про гидоту! »

Гораціо повідав Гамлету про нічний примару. Гамлет не вагається: «Дух Гамлета в зброю! Справа погано; / Тут щось криється. Скоріше б ніч!Терпи, душа; ізоблачітся зло, / Хоча б від очей у підземний морок пішло ».

Привид батька Гамлета повідав про страшний злодіянні.

Коли король мирно відпочивав в саду, його брат влив йому у вухо смертельний сік блекоти. «Так я уві сні від братственной руки / Втратив життя, вінець і королеву». Привид просить Гамлета помститися за нього. «Прощай, прощай. І пам'ятай про мене »- з цими словами привид видаляється.

Світ перевернувся для Гамлета ... Він клянеться помститися за батька. Він просить друзів зберігати в таємниці цю зустріч і не дивуватися дивацтва його поведінки.

Тим часом ближній вельможа короля Полоній відправляє свого сина Лаерта на навчання до Парижа. Той дає свої братські настанови сестрі Офелії, і ми дізнаємося про почуття Гамлета, від якого Лаерт остерігає Офелію: «Він у підданстві у свого народження; / Він сам собі не ріже свій шматок, / Як інші; від вибору його / Залежать життя і здравіє всієї держави ».

Його слова підтверджує і батько - Полоній. Він забороняє їй проводити час з Гамлетом. Офелія розповідає батькові, що до неї приходив принц Гамлет і був він ніби не в собі. Взяв її за руку, «він видав зітхання настільки скорботний і глибокий, / Як якщо б всі груди його розбилася і гасла життя». Полоній вирішує, що дивна поведінка Гамлета в останні дні пояснюється тим, що він «божевільний від кохання». Він збирається розповісти про це королеві.

Король, совість якого обтяжена вбивством, стурбований поведінкою Гамлета. Що криється за ним - божевілля? Або що інше? Він закликає Розенкранца і Гільдестерна, в минулому друзів Гамлета, і просить їх вивідати у принца його таємницю. За це він обіцяє «монаршої милості». Приходить Полоній і висловлює припущення, що божевілля Гамлета викликано любов'ю. На підтвердження своїх слів він показує лист Гамлета, взяте ним у Офелії. Полоній обіцяє послати дочку на галерею, де часто гуляє Гамлет, щоб упевнитися в його почуттях.

Розенкранц і Гільдестерн безуспішно намагаються вивідати таємницю принца Гамлета. Гамлет розуміє, що вони підіслані королем.

Гамлет дізнається, що приїхали актори, столичні трагіки, які йому так подобалися колись, і йому приходить в голову думка: використовувати акторів для того, щоб переконатися у винності короля. Він домовляється з акторами, що вони будуть грати п'єсу про загибель Пріама, а він туди вставить два-три вірші свого твору. Актори згодні. Гамлет просить першого актора прочитати монолог про вбивстві Пріама. Актор читає блискуче. Гамлет схвильований. Доручаючи акторів турботам Полонія, він на самоті розмірковує. Він повинен знати точно про злочин: «Видовище - петля, щоб заарканити совість короля».

Король розпитує Розенкранца і Гільдестерна про успіхи їх місії. Вони зізнаються, що не зуміли нічого вивідати: «Розпитувати себе він не дає / І з хитрістю божевілля вислизає ...»

Вони ж доповідають королю, що приїхали мандрівні актори, і Гамлет запрошує на виставу короля і королеву.

Гамлет прогулюється на самоті і вимовляє, розмірковуючи, свій знаменитий монолог: «Бути чи не бути - такий питання ...» Чому ми так тримаємося за життя? У якій «ми з тебе століття, гніт сильного, насмішка зверхника». І сам відповідає на своє запитання: «Страх чогось після смерті - / Безвісний край, звідки немає повернення / Земним блукачам» - бентежить волю.

Полоній підсилає Офелію до Гамлету. Гамлет швидко розуміє, що їх розмова підслуховують і що Офелія прийшла за намовою короля і батька. І він розігрує роль божевільного, дає їй рада йти в монастир. Прямодушних Офелія вбита промовами Гамлета: «О, що за гордий розум вражений!Вельможі, / Бійця, вченого - погляд, меч, мову; / Колір і надія радісною держави, / Чекан витонченості, зерцало смаку, / Приклад примірних - Упав, упав до кінця! »Король же засвідчується, що не любов причина розлади принца. Гамлет просить Гораціо спостерігати за королем під час вистави. Починається вистава. Гамлет по ходу п'єси її коментує. Сцену отруєння він супроводжує словами: «Він отруює його в саду заради його держави.Його звуть Гонзаго [...] Зараз ви побачите, як убивця здобуває любов Гонзаговой дружини ».

Під час цієї сцени король не витримав. Він встав. Розпочався переполох. Полоній зажадав припинити гру. Всі йдуть. Залишаються Гамлет і Гораціо. Вони переконані у злочині короля - він видав себе з головою.

Повертаються Розенкранц і Гільдестерн. Вони пояснюють, як засмучений король і як дивується королева з приводу поведінки Гамлета. Гамлет бере флейту і пропонує Гільдестерну зіграти на ній. Гільдестерн відмовляється: «Я не володію цим мистецтвом». Гамлет говорить з гнівом: «Ось бачите, що за негідну