Короткий переказ твору Патріотизм (Юкіо Місіма)

28 лютого 1936, на третій день після військового путчу, влаштованого групою молодих націоналістично налаштованих офіцерів, незадоволених занадто ліберальним урядом, гвардійський поручик Шінджі Такеяма, не в силах змиритися з наказом імператора, котрий засудив непрошених заступників і віддав наказ про придушення заколоту, зробив харакірі власної шаблею. Його дружина Рейкі послідувала прикладу чоловіка і теж позбавила себе життя. Поручику виповнився тридцять один рік, його дружині - двадцять три. З дня їхнього весілля не минуло й півроку.

Всі, хто був присутній на одруження або хоча б бачив весільну фотографію, захоплювалися красою молодої пари. У день весілля поручик поклав собі на коліна оголену шаблю і сказав Рейкі, що дружина офіцера повинна бути готова до того, що її чоловік може загинути, і навіть дуже скоро. У відповідь Рейкі дістала найдорогоціннішу річ, вручену їй матір'ю перед весіллям, - кинджал - і мовчки поклала оголений клинок собі на коліна. Таким чином, між подружжям було укладено безмовний договір.

Молоді жили в мирі та злагоді. Рейкі ніколи не суперечила чоловіку. На вівтарі у вітальні їх будинку стояла малюнок імператор ської сім'ї, і щоранку подружжя низько кланялися портрета. Вранці 26 лютого, почувши сигнал тривоги, поручик схопився з ліжка, швидко одягнувся, схопив шаблю і пішов з дому. Про те, що сталося, Рейкі дізналася з повідомлень по радіо. У числі змовників виявилися кращі друзі її чоловіка. Рейкі з нетерпінням очікувала імператорського рескрипту, бачачи, як до повстання, яке спочатку іменували «рухом за національне відродження», поступово пристає ганебне клеймо «заколот». Поручик прийшов додому тільки двадцять восьмого ввечері.Щоки його позападали і потемніли. Розуміючи, що дружина вже все знає, він сказав: «Я ні про що не знав. Вони не покликали мене з собою. Напевно, через те, що я недавно одружився ». Він сказав, що завтра оголосять імператорський рескрипт, де повсталих оголосять заколотниками, і він повинен повести на них своїх солдатів. Йому дозволили провести цю ніч вдома, щоб завтра вранці він брав участь у придушенні заколоту. Він не міг ні послухатися начальства, ні піти проти друзів. Рейкі зрозуміла, що чоловік прийняв рішення померти. Голос його звучав твердо. Поручик знав, що можна нічого більше не пояснювати: дружина і так все зрозуміла. Коли він сказав, що вночі зробить харакірі, Рейкі відповіла: «Я готова. Дозволь мені піти за тобою ». Поручик хотів померти першим.

Рейкі була зворушена довірою чоловіка. Вона знала, як важливо для чоловіка, щоб ритуал його смерті пройшов бездоганно. У харакірі неодмінно повинен бути свідок, і те, що на цю роль він вибрав її, говорило про велику повагу. Знаком довіри було й те, що поручик хотів померти першим, адже він не міг перевірити, чи виконає вона свою обіцянку. Багато підозрілі чоловіки спочатку вбивали своїх дружин, а потім вже себе. Молодих подружжя охопила радість, їхні обличчя освітилися посмішкою. Рейкі здавалося, що попереду їх чекає ще одна перша шлюбна ніч. Поручик прийняв ванну, поголився і подивився в обличчя дружині. Не побачивши в ньому ні найменшої ознаки печалі, він захопився її витримкою і знову подумав, що не помилився у виборі. Поки Рейкі приймала ванну, поручик піднявся в спальню і почав думати про те, чого він чекає - смерті або чуттєвої насолоди.

Одне очікування нашаровувалося на інше, і здавалося, ніби смерть і є об'єкт його жадання. Свідомість, що ця ніч любові - остання в їхньому житті, надавало їх насолоди особливу витонченість і чистоту. Дивлячись на красуню дружину, поручик порадів, що помре першим і не побачить загибелі цієї краси. Вставши з ліжка, подружжя стало готуватися до смерті. Вони написали прощальні листи. Поручик написав: «Хай живе Імператорська Армія!» Рейкі залишила листа батькам, де просила у них вибачення за те, що йде з життя раніше за них. Написавши листа, подружжя підійшли до вівтаря і схилилися у молитві. Поручик сів на підлогу спиною до стіни і поклав шаблю на коліна.Він попередив дружину, що видовище його смерті буде важким, і просив її не втрачати мужності. Чекала його смерть не менш почесна, ніж смерть на полі битви. На мить йому навіть здалося, що він помре у двох вимірах відразу: і в битві, і на очах коханої дружини. Ця думка сповнила його блаженством. У цю хвилину дружина стала для нього уособленням всього самого святого: Імператора, Батьківщини, Бойового Прапора.

Рейкі, спостерігаючи, як чоловік готується до смерті, теж думала про те, що в світі навряд чи існує більш прекрасне видовище. Поручик оголив клинок і обмотав його білою тканиною. Щоб перевірити, чи достатньо гостра шабля, він спочатку полоснув себе по нозі. Потім він встромив вістря в ліву нижню частину живота. Він відчув гострий біль. Рейкі сиділа поруч і з усіх сил стримувала себе, щоб не кинутися до чоловіка на допомогу. Клинок застряг у нутрощах, і поручику було важко вести його вправо. Коли клинок дійшов до середини живота, поручик випробував приплив мужності. Довівши лезо до правої сторони живота, поручик загарчав від болю. Останнім зусиллям волі він направив клинок собі в горло, але ніяк не міг потрапити до нього. Сили його були на виході. Рейкі підповзла до чоловіка і ширше розкрила воріт його кітеля. Нарешті вістря клинка пронизало горло і вийшло під потилицею.Бризнув фонтан крові, і поручик затих.

Рейкі спустилася вниз. Вона наклала на обличчя грим, потім підійшла до вхідних дверей і відімкнула її: їй не хотілося, щоб їх тіла виявили тільки, коли вони вже почнуть розкладатися. Знову піднявшись вгору, вона поцілувала мертвого чоловіка в губи. Сівши з ним поруч,