Короткий переказ твору Прибій і берега (Ейвінд Юнсон)

Десятий рік після закінчення Троянської війни. На острів німфи Каліпсо, де ось вже сім років живе Одіссей, прибуває Вісник богів Гермес з донесенням і вказівками: Страннику настав час повернутися додому і навести там порядок. Але Одіссей не прагне на Ітаку, бо розуміє, що його знову змусять вбивати, а він завжди був не стільки царем і воїном, скільки орачем. Його змусили покинути батьківщину і взяти участь в загарбницької війни, затіяної олімпійцями, щоб показати, що і війна - «божество», що вимагає жертв. І Одиссей приніс у жертву Трою, йдучи на війну тільки потім, щоб скоріше повернутися. Але тепер Мандрівник просто боїться знову відчути плин часу, якого не відчуваєш тут, у Каліпсо. Може бути, він був її бранцем, хоча ніколи не намагався виїхати. Тим не менш вибору в нього немає: він повинен підкоритися волі богів.

... А на Ітаці в останні роки дійсно творилися заворушення. Женихи Пенелопи, що заснували Партію Прогресу, бажаючи прибрати до рук статки і влада Долгоотсутствующего царя, намагалися змусити Дружину дати згоду на шлюб, переконавши в тому, що вона розорена. Але Пенелопа проте залишалася жінкою заможною. Годувальниця Одіссея Евріклея, всюдисуща баба, раз у раз відправлялася на материк, де вела торгівлю сама або через підставних осіб. На острові йшла економічна і політична боротьба. Дружина тягнула час: спочатку Евріклея підказала її перепрясть всю наявну в наявності шерсть (це розтягнулося на кілька років), а потім, коли наречені перекрили постачання, приступити до Тканиною похоронного покриву для свекра, чутки про хворобу якого поширювала все та ж стара.

Наближається час від'їзду Мандрівника. Він покине місце, де йому вдалося скуштувати спокій, і відправиться у невідомість, у світ, що змінився, мабуть, занадто сильно за минулі двадцять років.Знову на війну, яка настільки мила богам, які не бажають бачити рід людський піднесеним і ніжним, що робить все, щоб вивести «породу людей, де чоловіки наспіх полегшують важку плоть, породу <...> чоловіків, які не мають часу відпочити на жіночих грудей» .

... Політичні виверти Подружжя не подобалися Сину, який багато в чому був ще хлопчиськом, наївним і прямодушним. Телемах підсвідомо відчував, що його мати. Жінка середніх років, свій вибір уже зробила і що, коли довгоочікуваного думає про бажаючих її молодих чоловіках, її човник бігає швидше ...

В останню ніч у Німфи Мандрівник розповідає їй про те, що йому довелося зазнати. Ні, не йому, а людині на ім'я Утіс - Ніхто. Про те, як його супутники взяли звичайних дівчат за сирен, а вири - за чудовиськ, як, напившись міцного вина на острові Кірки, вели себе як свині ... І ще про те, що його переслідують спогади про вбивство сина Гектора - Астіанакса. Не пам'ятаючи, хто зробив це.Одіссей намагається переконати себе в тому, що це був не він, а війна.

... Тканина тривало довго. А Жінка середніх років тужила скоріше не за Дружину, а по чоловіках взагалі. Вона не знала: бути сильною - це значить чекати чи самої подбати про своє життя? Потім їй довелося (з підказки Евріклею) потроху розпускати полотно, не обманюючи, а «проводячи політику». Наречені провідали про все раніше, ніж офіційно оголосили про це: вони були не проти покористуватися чужим добром. Але так чи інакше, виверт з тканиною була викрита, і Пенелопу примусили пообіцяти вибрати нового чоловіка через місяць. Спогади не відпускають Одіссея: він занадто часто думає про Трою, про Війну і про узвозі в Аїд, який йому бачився в маренні. Тоді провісник Тіресій повідав Страннику про те, що його чекає повернення додому по коліна в крові, коли вже не буде бажання повернутися. І Одиссей буде нещасливий до тих пір, поки не знайде на заході людей, які не знають моря і війни. Тоді, може бути, він стане першою людиною нової породи, і щастя усміхнеться йому.

Тим часом за порадою якогось Ментеса Телемах вирішує відправитися до Нестора і Менелая, щоб дізнатися що-небудь про батька і довести всім, що сам він уже виріс. Спроба офіційно домогтися цього провалюється: Партії Прогресу легко вдається розпустити Народні збори. Синові доводиться відправитися в Пілос таємно.

Плавання Одіссея починається добре. Але незабаром буря, гнів Посейдона, обрушується на нього. Кілька діб Мандрівник проводить в буремних хвилях, поки не потрапляє на берег. «Я людина далеко від моря, я живу».

Пілос і його правитель Нестор обманюють очікування Телемаха. Юнак чекав побачити могутнього героя, а зустрічає балакучого старого п'яничку. Плутаючись у думках, той починає свої спогади словами: «Ну, спершу-то ми, звичайно, перебили дітей ...» Нестор так і не сказав про Одіссея нічого певного.

Змучений, голодний Мандрівник виявляється в землях феакійців, де його знаходить царівна Навзикая, молода дівчина, що марить про своє Єдиному, сьогодення героя. «... Справжні герої - благородні панове, вони дітей не вбивають ...» феакійскіе цар приймає Одіссея як бажаного гостя, і той отримує можливість трохи перепочити. Але й тут він продовжує згадувати про Астіанаксе, якого вбила Війна. «Я був учасником Війни. Але Війна - це не я».

Про те, що Телемах поїхав, стає відомо Партії Прогресу, і женихи вирішують усунути Сина як зайве перешкода до влади над Ітакою (а потім і над іншими землями) якомога швидше. Про задум женихів шпигун доносить Пенелопі, і Евріклея негайно відправляє його на материк, щоб попередити Телемаха про небезпеку.

Тим часом на бенкеті у царя Алкіноя Мандрівник відкриває