Короткий переказ твору Вологодська весілля (Олександр Яшин)

Автор приїхав у село на весілля.

Наречену Галю майже неможливо розгледіти - так вона носиться по будинку: багато роботи. У селі вона вважалася однією з кращих наречених. Переваги її - недородной, нерослой, несильним - в тому, що вона з дуже працьовитого роду.

Мати нареченої, Марія Герасимівна, заправляє гасом і розвішує під стелею лампи, поправляє фотознімки, струшує рушники, щоб трохи краще видно була вишивка ...

У день весілля задовго до приїзду жениха до нареченої на кухню (тут її називають куть) зібралися її ровесниці. Нареченій покладено плакати, а вона, щаслива, розоволіцая, ніяк не може почати. Нарешті зважилася, схлипнула.

Але матері мало. Вона призвела прічітательніцу-плакальшіцу, сусідку Наталю Семенівну. «А чого це ви коротуна співаєте? З докором звернулася до всіх Наталія Семенівна. На весіллі треба волокнисті співати ».

Випила пиво, витерла губи тильною стороною долоні і заспівала сумно: «Сонечко закатає, дівьей століття коротає ...»

Голос високий і чистий, співає неквапливо, старанно і ні-ні та пояснить що-небудь: так мало вірить, що зміст старовинного причет зрозуміло нинішнім, трясоголовим ...

Наречений, сваха, тисяцький, дружка і всі гості з боку нареченого приїхали за нареченою на самоскиді: іншої вільної машини на льонозавод, де працюють наречена з нареченим, не виявилося. Перед в'їздом у село гостей зустріла барикада - за звичаєм, за наречену слід брати викуп. Але, звичайно, хлопці тупцювали на холоді (мороз тридцять градусів) не з-за пляшки горілки. У величезній селі Сушінове до цих пір немає ні електрики, ні радіо, ні бібліотеки, ні клубу. А молодості свята необхідні!

Наречений на ім'я Петро Петрович ввалився на кухню вже п'яним - наливали, щоб не заморозити, - і гордим собою не в міру. Молодих урочисто посадила сваха. Понесли «солодкі пироги», обов'язкові на північних сільських весіллях. Кожна запрошена родина йде зі своїм пирогом - це на Півночі таке ж народна творчість, як різьблені наличники на вікнах, півники і ковзани на глечиках.

Серед чоловіків на бенкеті дуже скоро з'явилися типово російські правдошукача, які ратують за справедливість, за щастя для всіх. З'явилися і хвальки: весь перший вечір ходив від столу до столу літній колгоспник і хвалився пластмасовими недавно вставленими зубами.

Відразу напився і пішов кренделі вертіти дядько жениха. Дружина його Груня, знайшла собі подругу по нещастю, і цілий вечір на кухні вони виливали один одному душу: чи то скаржилися на чоловіків, чи то їх хвалили за силу та безстрашність.

Все йде «як останньої бути», як і хотілося Марії Герасимівні Їй самій ні поїсти, ні випити нема.

Жінки посадили гармоніста на високу лежанку і дробили з приспівками, з вигуками, поки у гармоніста не випала гармонь з рук.

Молодий князь напився і став кураж. А Марія Герасимівна так і стелиться перед дорогим зятька, підлещується, улещівает: «Петрику, Петрику, Петрику!»

А князь чваниться, бундючиться, сорочку на собі рве. «Ти хто? Підбирається худосочним кулачішком до Галини заплаканими рожевощокому особі. Дружина ти мені чи ні? Я Чапай!Ясно? »

Коли все пиво в будинку нареченої було випито, весілля відправилася за сорок кілометрів, на батьківщину нареченого.

Вранці наречена у присутності гостей підмітала підлогу, а їй кидали різне сміття: перевіряли, чи вміє господарювати. Потім наречена - її вже стали називати молодицею - обносила гостей млинцями а потім роздавала подарунки нової рідні. Все, що шилося і розшивалося протягом багатьох тижнів самої нареченою, її подругами і матір'ю.