Короткий переказ твору Нільс Люне (Єнс Петер Якобсен)

Роман є історією життя і пошуків данського інтелектуала, сучасника Якобсена, яку автор переносить на покоління тому - приблизно років на двадцять.

Книга відкривається описом характерів батьків героя: його мати - захоплена романтична душа, яка живе у світі поетичних мрій, а батько, що побачив найбільші столиці Європи, людина досить освічена, щоб розуміти важливість освіти і не надто серйозно сприймати висоту поетичних здіймання.

Нільс Люне дружить з пасторським сином Фрітьофом і тимчасово відданим на піклування батька сином далеких родичів Еріком, якому пророкують майбутнє художника-скульптора. Навчає хлопчиків домашній викладач - «не закінчив курсу» (тобто провалився на іспитах) богослов і філософ Бігум, який вважає себе невизнаним генієм, «сучасники якого ще не народилися». Бідний і малопривабливий, він безнадійно закоханий у гостює у Люне родичку - молоду тітку Нільса Едель, блискучу світську даму, відправлену у село для поправки здоров'я. Красива і елегантна, звикла до салонному спілкуванню, молода жінка тримає на відстані навіть родичів і різко, хоч і не без внутрішнього співчуття, відкидає любов Бігума, коли він нарешті наважується порозумітися.Справді, на що вчитель сподівався? Безсумнівно, він знав її відповідь наперед і марно розпікав свою уяву. Не слід прагнути до неможливого. Але, якщо йому хочеться страждати, нехай страждає! Заборонити страждати вона йому, природно, не може. Та їй і все одно!

Через рік ранньою весною Едель, предмет першої хлоп'ячої закоханості Нільса, помирає від сухот. Ніхто не дізнався про її власної любові до знаменитого артиста, для якого Едель була всього лише однією з тисяч прихильниць. Нільс гаряче переживає її смерть. У момент прощання він просить Бога залишити Едель в живих, але Бог не чує його, і хлопчик відкидає Бога, не перестаючи, по суті, в нього вірити, тому що про віру поки ще не замислюється.

Незабаром друзі розлучаються. Ерік відданий в навчання до відомого скульптора, а Нільс і пасторський син Фрітьоф надходять до Копенгагенського університету; їх захоплює інтелектуальна і артистична життя столиці, вони з натхненням сприймають нові ідеї і віяння.Нільс в числі небагатьох обраних стає завсідником в будинку у фру Бойе - блискучою тридцятирічної красуні, вдови, відомої своїми вільними поглядами і невимушеністю аж ніяк, втім, не розпущеного поведінки. Спритна і артистична кокетка, фру Бойе захоплює Нільса - вона з ним грає, насолоджується обожнюванням, захопленням її красою. Нільс само болісно в неї закоханий.

Минає рік. Молодого студента терміново викликають додому в Ленборгорден, де небезпечно хворий батько. Живим Нільс його не застає, Вражена смертю чоловіка, хворіє і мати. Вона відчуває приреченість, але поступово стан її стає краще настільки, що вони разом з Нільсом відправляються в подорож по Італії і Швейцарії, про який Бартоліні мріяла все життя. Дивно, але історичні замки, площі і скарбниці мистецтва особливих захоплень у неї не викликають. Їх ідеальний літературний образ обіцяв багато більше. Бартоліні Люне повільно згасає. Але вона переживає близьке, як ніколи, єднання з сином і вмирає в нього на руках у Кларане, після чого Нільс негайно повертається до Копенгагена.

Після пережитого Нільс бачить фру Бойе в іншому світлі - слово «богема» так і проситься йому на думку. Але відбувається непередбачене: фру Бойе, що проповідувала раніше вільне почуття, заручена, вона виходить заміж: все колишнє її поведінка була позою; так, вона - сама звичайна жінка, і їй хочеться знову потрапити в світ, їй потрібна опора. Хоча Нільс їй не байдужий: сама не знаючи, чи грає вона чергову «сцену» або дійсно хоче любові, фру Бойе ледь Нільса не віддається.Але він не хоче руйнувати дорогу йому ілюзію ніжних платонічних відносин. Нільс залишається один. І з жадібністю ковтає книжки («Дізнаватися - настільки ж чудово, як жити на світі!"), Займається естетикою і філософією, пише вірші. Він доходить до такого ступеня розкутості, що відмовляється від віри в Бога, проповідуючи віру в атеїзм, про що відверто розповідає вільнодумцем консерватору (бувають і такі!) Доктору Йеррілю. На думку Люне, потоки любові, що виходять від людей до Бога, при загальному атеїзм повернуться на землю. Тоді вони звернуться від людини до людини, небеса спорожніють, і на землі запанують доброта, справедливість і мудрість.

Тим часом з Італії повертається Ерік, який виїхав туди початківцям скульптором, а повернувся процвітаючим живописцем. Разом з Еріком вони відвідують влітку садибу під Фьордбю, де живе зі своїм чоловіком, поміщиком і комерсантом, ще одна тітка Нільса. Тут, у садибі, обидва закохуються в кузину Нільса - юну, досить освічену і дуже природну Фенімору. Більш життєлюбний і енергійний Ерік завойовує її любов, його пропозицію руки прийнято, а Нільс повертається до Копенгагена один.

Він знову потерпає від самотності: постійно буваючи на людях, він спостерігає за ними, але він - не з ними. Нільс відчуває: він все ще не знайшов себе, і всі його наукові, філософські та поетичні заняття - не більше ніж підготовка до стрибка, на який він, може бути, не наважиться ніколи.

Через два роки приходить лист від Еріка. Той у розпачі: вони з Фенімором живуть у повному духовному самоті. Будинок вони знімають на березі фіорду в провінційній глушині. Інтелектуального спілкування тут - ніякого! Ерік відчуває: він видихався, втратив талант і не може змусити себе взяти пензель у руки.

Нільс негайно відправляється в дорогу - він потрібний одному і повинен йому допомогти! Але допомогти Еріку неможливо - це Нільс розуміє при першій же зустрічі. Натхнення з'являється і зникає нез'ясовно,