Короткий переказ Юрій Милославський, або Росіяни в 1612 році (Михайло Загоскіна)

Ніколи ще Росія не була в настільки скрутному становищі, як на початку XVII століття: зовнішні вороги, міжусобиці, смути бояр погрожували загибеллю землі російської.

Москва перебуває у владі польського короля Сигізмунда, війська якого гноблять і грабують нещасних жителів. Сваволі і жорстокості поляків не поступаються запорізькі козаки, спустошливі російські міста. Поруч з Москвою стоять війська самозванця, тушинського злодія, шведи господарюють в Новгороді і Пскові.

Початок квітня 1612 Два вершники - молодий боярин Юрій Милославський зі своїм слугою Олексієм - повільно пробираються по березі Волги. Ось уже сьомий день Юрій з грамотою пана Гонсевскій, начальника польського гарнізону в Москві, тримає шлях в отчину Кручини-Шалонський. Снігова буря збила їх з шляху, і, намагаючись знайти дорогу, вони наткнулися на напівзамерзлих людини. Врятований виявився запорізьким козаком Кіршею. Він намагався дістатися до Нижнього Новгорода, щоб спробувати щастя і пристати до війська, за чутками, там набирають воїнів для походу на поляків. Непомітно за розмовою подорожні вийшли до селі. На заїзді, де вони поспішили сховатися від негоди, вже зібралося декілька проїзних. Поява молодого боярина порушило у них інтерес. Юрій їде з Москви, і тому перше питання: «Чи точно правда, що там цілували хрест королевичу Владиславу?» - «Правда, - відповідає Юрій. [...] Вся Москва присягнула королевичу; він один може припинити лихо злощасної нашої батьківщини ».Владислав обіцяв хреститися в православну віру і, зійшовши на московський престол, «зберегти землю Руську в колишній її славу і могутність». «І якщо він стримає свою обіцянку, - продовжує хлопець, - то я перший готовий покласти за нього мою голову».

На наступний ранок на заїжджому дворі з'являється товстий поляк у супроводі двох козаків.Зображуючи гордовитого вельможу, поляк грізним голосом почав гнати «москалів» геть із хати.Кірша впізнає в ньому пана Копичинський, знайомого йому по службі у війську гетьмана Сапіги і відомого своєю боягузтвом. Пошаривши в печі, Ко-пичінскій виявляє там смаженого гусака і, незважаючи на попередження господині, що цей гусак чужий (його поставив у піч Олексій для свого господаря), приймається його їсти. Юрій вирішує провчити нахабного поляка і, наставивши на нього пістолет, змушує з'їсти гусака повністю.

Провчивши Копичинський, Юрій зі слугою виїжджають з заїжджого двору. Незабаром їх наганяє Кірша і повідомляє, що за ними погоня - до села підійшли дві кінні роти поляків, і пан Копичинський запевнив їх, що Юрій везе скарбницю в Нижній Новгород. Під Юрієм вбивають коня, і Кірша, віддавши боярину свого жеребця, захоплює погоню за собою.

Рятуючись від поляків, козак ховається в хатинці, на яку натикається в гущавині лісу. Це хата відомого чаклуна Кудімича. Ось і тепер прийшла до нього стара Григорівна з села з дарами від нянюшкі молодий бояришні. Поховали в комірчині Кірша підслуховує розмову старої з чаклуном і дізнається, що дочка боярська, як побувала в Москві, де засватали її за польського пана, так стала марніти. Не інакше як наврочив її русявий молодець, якого слуга кликав Юрієм Дмитровичем. Не спускав цей молодець з неї очей цілий день, як слухала вона обідню у Спаса на Бору. А ще стара просить чаклуна навчити її своєму «досужеству». Кудімич навчає Григорівну, як ворожити на боярські полотна, що пропали третього дня, і підмовляє стару прилюдно вказати на Федька Хом'яка, в клуні якого Кудімич сховав їх.

Після того як хата спорожніла, Кірша вийшов і стежкою попрямував в отчину Шалонський, де, за словами Олексія, сподівався побачити Юрія. За околицею села, почувши шум, він ховається в клуні ямі, в якій виявляє полотна. Згадуючи підслухана розмова, він вирішує провчити «підробленого» чаклуна і переховують полотна у каплиці.

Вийшовши на широку вулицю села, Кірша потрапляє у весільний поїзд. Попереду всіх йде оточений пошаною Кудімич. У хаті, куди увійшли гості, сидить потворна стара, бурмочучи: «варварські слова». Це Григорівна бажає потягатися в ворожінню з Кудімичем. Вони обидва ворожать по черзі і «бачать» полотна в клуні у Федька Хом'яка. Але Кірша більш сильний чаклун - від стверджує, що полотна зариті в снігу за каплицею, де їх і виявляють здивовані селяни.

А тим часом Юрій зі своїм слугою вже добрався до отчини Шалонський. Увійшовши в покої боярина, Юрій побачив перед собою чоловіка років п'ятдесяти з блідим обличчям, «носять на собі відбиток сильних, неприборканих пристрастей». Шалонський здивувався, зустрівши в якості гінця від пана Гонсевскій сина «закоренілого ненависника поляків» боярина Димитрія Милославського. З листа Гонсевскій Шалонський дізнається, що нижньогородці набирають військо, збираючись виступити проти поляків, і що він, Кручина, повинен відправити Юрія в Нижній, щоб « схилити головних призвідників до покірності, обіцяючи їм ласку королівську ».Приклад сина колишнього нижегородського воєводи, цілувала хрест Владиславу, повинен напоумити їх.

Юрій щасливий виконати доручення Гонсевскій, бо впевнений, що «обрання Владислава врятує від кінцевої загибелі наша батьківщина». Але, на думку Шалонський, бунтівників не ласкавим словом треба втихомирювати, а вогнем і мечем. Сміливі промови Юрія приводять його до сказу, і він вирішує приставити до нього таємного наглядача - свого стременного Омляша. Шалонський хвилює здоров'я дочки - адже вона майбутня дружина пана Гонсевскій, улюбленця польського короля. Почувши про чаклуна, що обійшов самого Кудімича, він вимагає його на боярський двір лікувати Анастасію. Кірша, знаючи від Олексія про серцеву журбі Юрія, відкриває Анастасії ім'я русявий молодця, чиї блакитні очі наврочили її, - це Юрій Милославський, і тільки йому бути судженим молодий бояришні.

Чудесне одужання доньки обрадувало й здивувало Шалонський. Чаклун