Короткий переказ твору Бранд (Генрік Ібсен)

Західне узбережжя Норвегії. Похмура погода, ранкова напівімлі. Бранд, чоловік середніх років у чорному одязі і з ранцем за плечима, пробирається по горах на захід до фіорду, де лежить його рідне село. Бранда утримують попутники - селянин з сином. Вони доводять - прямий шлях через гори смертельно небезпечний, потрібно йти в обхід! Але Бранд не бажає їх слухати. Він соромить селянина за легкодухість - у того при смерті дочка, вона чекає його, а батько зволікає, вибираючи кружним дорогу. Що б він віддав за те, щоб його дочка померла спокійно? талерів? Все майно? А життя? Якщо він не згоден віддати життя, всі інші жертви не в рахунок. Всі йди нічого!Такий ідеал, яку відкидає загрузлими в компромісах співвітчизниками!

Бранд виривається з рук селянина, і йде через гори. Як за помахом чарівної палички, хмари розсіюються, і Бранд бачить молодих закоханих - вони теж квапляться до фіорду. Нещодавно познайомилися Агнес і художник Ейнар вирішили поєднати свої життя, вони насолоджуються любов'ю, музикою, мистецтвом, спілкуванням з друзями. Їх захоплення у зустрічного співчуття не викликають. На його думку, життя в Норвегії не так хороша. Всюди парять пасивність і легкодухість. Люди втратили цілісність натури, їх Бог нині скидається на лисеньких дідка в окулярах, поблажливо дивиться на лінь, брехня і пристосуванство. Бранд, теолог за освітою, вірує в Бога іншого - молодого і енергійного, карає за брак волі. Головне для нього - становлення нової людини, сильної і вольової особистості, що відкидає перед совістю.

Ейнар нарешті дізнається в Бранде товариша шкільних років. Прямолінійність і запал його міркувань діють відштовхуюче - в теоріях Бранда немає місця простодушної радості чи милосердя, навпаки, він викриває їх як розслаблюючі людини початку. Зустрілися розходяться по різних стежках - вони побачаться пізніше на березі фіорду, звідки продовжать шлях на пароплаві.

Неподалік від села Бранда чекає ще одна зустріч - з шаленою Герд, дівчиною, яку переслідує нав'язлива ідея про що підстерігають її всюди страшному яструб; порятунок від нього вона знаходить тільки в горах на льодовику - у місці, яке називає «сніжної церквою». Село внизу Герд не любить: там, за її словами, «задушливо і тісно». Розлучившись з нею, Бранд підсумовує дорожні враження: за нову людину йому доведеться боротися з трьома «тролями» (чудовиськами) - тугомисліем (накатаній рутиною побуту), легковажністю (бездумним насолодою) і нісенітницею (повним розривом з людьми і розумом).

Після багатьох років відсутності все в селі здається Брандо маленьким. Жителів він застає в біді: у селі - голод. Місцевий адміністратор (Фогт) роздає потребуючим продукти. Підійшовши до присутніх, Бранд, як завжди, висловлює неординарне думку: положення голодуючих не так вже й погано - їм належить боротьба за виживання, а не мертвуща дух неробство. Жителі села ледве не б'ють його за знущання над їх нещастям, але Бранд доводить, що має моральне право ставитися до інших зверхньо - тільки він викликається допомогти вмираючому, який не виніс виду своїх голодних дітей і в нападі божевілля убив молодшого сина, а потім, усвідомивши , що накоїв, спробував накласти на себе руки і тепер лежить при смерті в своєму будинку на іншому березі фіорду. Дістатися туди не ризикує ніхто - у фіорді бушує шторм. Допомогти Брандо при переправі наважується лише Агнес. Її вражає сила його характеру, і вона, всупереч закликам Ейнара повернутися до нього або хоча б до батьків, вирішує розділити долю з Брандо. Місцеві жителі, теж переконалися в твердості його духу, просять Бранда стати їх священиком.

Але Бранд пред'являє до них дуже високі вимоги. Його улюблений девіз «все або нічого» так само безкомпромісний, як відома латинське прислів'я: «Нехай загине світ, але восторжествує справедливість». Новий священик викриває навіть свою стару матір - за її розважливість і користолюбство. Він відмовляє їй у причасті, поки вона не покається і не роздасть бідним нажите нею і настільки улюблене майно. Перебуваючи при смерті, мати посилає за сином кілька разів: вона просить його прийти, обіцяючи спочатку роздати половину, потім - дев'ять десятих за все, чим володіє. Але Бранд не погоджується. Він страждає, але проти своїх переконань піти не може.

Не менш вимогливий він і до самого себе. У будинок під скелею, де вони прожили з Агнес ось вже три роки, рідко заглядає сонце, і їхній син непомітно марніє. Доктор радить: щоб врятувати Альфа, потрібно негайно переїхати в іншу місцевість. Про те, щоб залишитися, не може йти й мови. І Бранд готовий виїхати. «Може бути, і до інших Брандо не варто бути занадто суворим?» - Запитує у нього лікар. Про борг нагадує Брандо і один з його парафіян: люди в селі нині живуть за іншими, чесними правилами, вони не вірять інтригану-Фогту, поширює чутки, що Бранд поїде відразу, як тільки отримає спадщину матері. Бранд потрібен людям, і він, прийнявши нестерпно важке рішення, змушує погодитися з ним Агнес.

Альф помер. Горе Агнес безмірно, вона постійно відчуває відсутність сина. Єдине, що в неї залишилося, - це речі та іграшки дитини. Раптово увірвалася в пасторський будинок циганка вимагає, щоб Агнес поділилася з нею своїм багатством. І Бранд наказує віддати речі Альфа - всі до єдиної! Одного разу побачила дитину Агнес і Бранда, божевільна Герд сказала: «Альф - ідол!» Своє та Агнес горі Бранд вважає ідолопоклонством. Справді, хіба вони не впиваються своїм горем і не знаходять у ньому збоченого насолоди? Агнес упокорюється з волею чоловіка і віддає прихований у неї останній дитячий чепчик. Тепер у неї не залишилося нічого, крім чоловіка. Вона не знаходить