Короткий переказ твору Василь Жуковський (Світлана)

Раз на водохресний вечір 
Дівчата ворожили: 
За ворота черевичок, 
Знявши з ноги, кидали.

Ворожили, щоб дізнатися судженого, свою долю. Серед дівчат тільки Світлана мовчазна і сумна, вона не співає, не ворожить. Її милий далеко, і вже рік від нього немає жодних звісток. Важко Світлані переживати розлуку з коханим.

Ось в світлиці стіл накритий білою скатертиною, на ньому стоїть дзеркало зі свічкою і два прилади. Рівно опівночі в дзеркалі Світлана побачить свого милого, свою долю. З боязкістю сідає вона до дзеркала, але темно в дзеркалі, лише свічка тремтить на столі. Ось і північ. Світлана, завмерши від страху, чує, чиїсь кроки. Вона боязко дивиться в дзеркало, і здається їй, що хтосьстоїть за її спиною і шепоче: «Я за тобою, моя краса!» Озирнулася - милий до неї простягає руки:

Їдемо! Поп вже в церкві чекає ... 
Хор вінчальну пісня співає.

Вони виходять до воріт, сідають в сани, і коні пускаються навскач.

Вони їдуть нічний степом, тьмяна місяць освітлює їх шлях. Наречений Світлани раптом замовк, став блідий і сумний. Ось осторонь з'являється храм, через відкриті двері видно чорну труну - відспівують покійного. Світлані страшно, але наречений все так само мовчазний, все так само блідий і сумний. Піднімається заметіль, ворон в'ється над саньми і каркає: «Сум!» Раптом з'являється хіжінка, занесена снігом. Коні підлітають до неї і ... зникають разом з саньми і нареченим.

Залишившись одна, Світлана вирішується зайти в хатинку. А в хатинці - стіл, накритий білою скатертиною, а на столі - труна. Світлана падає на коліна перед образом Спасителя і молиться, потім, затиснувши в руках хрестик, сідає в куток, під ікони.

Завірюха вщухла, свічка біля труни горить, мигаючи. Тиша. Чу! Білий голубок спускається до Світлани, сідає на груди і обіймає крилами. Знову тиша. Але здається Світлані, що мрець поворухнувся. Так і є - покривало спало, і страшний мрець застогнав. Ось-ось він розімкне свої закляклі руки і встане з гробу! Але тут білий голубок спурхнув і сів на груди мерця. І той, позбавлений сили, заскреготав зубами, знову мертвотно зблід і завмер в труні.

Зирк, Світлана ... про творець! 
Милий друг її - мрець! 
Ах! ... І прокинулася.

Прокинулася Світлана у своїй же світлиці, де заснула, ворожачи. І ось вже світанок, і півень співає, зустрічаючи новий ранок. Але у Світлани важко на душі від страшного і, може бути, віщого сну. Щоб розвіяти тугу, вона сідає біля вікна, дивиться на дорогу. І бачить: сани мчаться до будинку,

Ставний гість до ганку йде ... 
Хто? ... Наречений Світлани.

Розвіявся похмурий сон - наречений приїхав за Світланою, щоб вести її до вінця.

Ось підсумок балади: вір у свою долю, вір у Бога, і нещастя здасться лише страшним сном.

О! Не знай страшних снів 
Ти, моя Світлано ...