Короткий переказ твору Зігфрід і Лімузен (Жан Жіроду)

Оповідання ведеться від імені оповідача, якого звуть Жан. У січні 1922 р. він переглядає німецькі газети, щоб знайти хоч одне добре слово про Францію, і раптом натикається на статтю, підписану ініціалами «З. Ф. К. », де майже дослівно повторюються фрази з розповіді його друга Форестьє, зниклого без вісті під час війни. На подив Жана, у наступних опусах нахабний плагіатор ухитрився запозичити дещо з неопублікованої спадщини Форестьє.

Загадка здається нерозв'язною, але тут сама доля посилає Жану графа фон поціляйте. Колись Жан любив поціляйте так само сильно, як Німеччину. Тепер ця країна для нього не існує, проте часом він відчуває гіркоту втрати. Свого часу поціляйте придумав забавну гру, запропонувавши ділитися спірними територіями до вищих миті дружби і любові. У результаті поціляйте подарував другу весь Ельзас, але Жан тримався твердо і відірвав від Франції лише один нікчемний округ в ту мить, коли поціляйте був особливо схожий на наївного добродушного німця. При зустрічі поціляйте при знається, що воював чотири роки з метою повернути свій подарунок. На руці його помітний глибокий шрам - раніше Жану не доводилося бачити залікований слід від французької кулі. Поціляйте залишився живий - мабуть, якась крихта любові до Німеччини ще здатна відродитися.

Вислухавши розповідь Жана про таємниче плагіатори, Цедьтен обіцяє все з'ясувати і незабаром повідомляє з Мюнхена, що З. Ф. К., можливо, не хто інший, як Форестьє. На самому початку війни на полі бою підібрали голого солдата у гарячковому маренні - його довелося заново вчити їсти, пити і говорити по-німецьки. Йому дали ім'я Зігфрід фон Кляйст на честь найбільшого героя Німеччини і самого проникливого з її поетів.

Жан відправляється до Баварії з фальшивим канадським паспортом. Коли він виходить з поїзда, на серці у нього стає важко - тут навіть від вітру і сонця тхне Німеччиною. У цій країні брови у апостолів нахмурені, а у богородиць вузлуваті руки і відвислі грудей. В очах рябить від штучної порожній реклами. Настільки ж жахлива й неприродна вілла «Зігфрід» - її дряхлість прихована побілкою. Німці дорікають французів за пристрасть до рум'янам, а самі гримують свої будівлі. У людини, що вийшов в темний сад, є всі незаперечні прикмети жителя Німеччини - окуляри в підробленій черепаховій оправі, золотий зуб, загострена борідка. Але Жан відразу дізнається Форестьє - яке сумне переміна!

Жан поселяється в кімнаті, вікна якої виходять на віллу. Перш ніж зустрітися з другом, він їде на трамваї до Мюнхена й блукає по місту з почуттям переваги, як і личить переможцю. Колись він був тут своєю людиною, але минулого не повернути: від колишніх щасливих днів залишилася тільки Іда Ейлерта - свого час Жан любив трьох її сестер. Іда приносить новини: все тут побоюються змови, на чолі якого стоїть поціляйте. Жан вважає, що боятися нема чого: цільтесь завжди приурочували важливі події до 2 червня, свого дня народження, а план на цей рік вже складений - поціляйте вирішив залікувати зуби і почати книгу про Схід і Захід.

У будинок Зігфріда Жана уводить старий знайомий - принц Генріх, Спадкоємець Саксен-Альтдорфского престолу народився в один день з німецьким імператором і вчився разом з ним: хлопчики завжди сварилися на уроках англійської та мирилися на уроках французької. Принц набагато перевершує шляхетністю свого жалюгідного кузена - досить порівняти їх дружин і дітей. Палкі і відважні нащадки принца Генріха склали цілу повітряну флотилію - нині всі вони вбиті або понівечені.

Жан стежить з вікон за тим, як одягається Зігфрід: Форестьє завжди любив білу білизну, а тепер на ньому лілова фуфайка і рожеві кальсони - такі ж були під мундирами поранених пруссаків.Винести цього не можна: потрібно викрасти Форестьє у зберігачів золота Рейну - цього сплаву німецької наївності, пишності і лагідності. Іда приносить циркуляр німецького штабу про навчання втратили пам'ять солдатів: до них належало приставляти доглядальницею пишногруду блондинку з рум'яними щоками - ідеал німецької краси. З будинку Форестьє виходить жінка, що відповідає всім параметрам циркуляра. В руках у неї оберемок троянд, а Форестьє дивиться їй услід, наче сновида.

За рекомендацією принца Генріха Жан проникає до Зігфріда в якості вчителя французької мови. У домашній обстановці він зауважує ті ж гнітючі зміни, що і в одязі: раніше квартира Форестьє була заставлена чудовими дрібничками, а тепер всюди розвішані великовагові вислови німецьких мудреців. Урок починається з найпростіших фраз, а на прощання Зігфрід просить надсилати йому зразки французьких творів. Першому з них Жан дає заголовок «Соліньяк» і детально описує каплицю, собор, кладовище, струмок, ніжний шелест тополь Лімузену - провінції, де обидва друзі народилися.

Поціляйте знайомить Жана з доглядальницею Клейста. Втім, п'ятнадцять років тому Жан вже бачив Єву фон Швангофер в будинку її батька - сльозливого романіста, улюбленця німецьких домогосподарок. А поціляйте розповідає Єві про свою першу зустріч з Жаном: до вісімнадцяти років він страждав на кістковий туберкульоз, ріс серед старших, всіх людей представляв немічними, але на карнавалі в Мюнхені перед ним раптом постало вісімнадцятирічної особа з білосніжними зубами і блискучими очима - з тієї пори цей француз став для нього втіленням юності і радості життя.

Після другого заняття Жану сниться сон, ніби він перетворився на німця, а Клейст став французом: морок і тяжкість згущуються навколо Жана-німця, тоді як француз-Клейст на очах знаходить повітряну легкість. Потім до Жана є Єва, яка справила