Короткий переказ Мармур (Йосип Бродський)

У другому столітті після нашої ери в камері в'язниці сидять двоє людей - Туллій Варрон і Публій Марцел. В'язниця розташовується у величезній сталевий вежі, близько кілометра заввишки, і камера Публія і Тулія розташовується приблизно на висоті сімсот метрів. Туллій і Публій не робили ніяких злочинів, але за законами Імперії, встановленим імператором Тиберієм, вони відбувають довічне ув'язнення. Закони ці грунтуються на статистиці, згідно з якою в усі часи в місцях ув'язнення знаходиться близько 6,7 відсотка від кількості населення кожної країни. Імператор Тиберій скоротив це число до 3 відсотків, скасував смертну кару і видав указ, за яким 3 відсотки повинні сидіти довічно, незалежно від того, чи вчинив конкретна людина злочин чи ні, а визначає, кому сидіти, - комп'ютер.

Камера Тулія і Публія являє собою «щось середнє між однокімнатною квартирою і кабіною космічного корабля». Посеред камери - сталева опора Башти, що проходить по всій висоті, в приміщенні камери вона декорована під доричну колону. Всередині її розташовується ліфт і шахта сміттєпроводу. Тіла померлих в'язнів спускають у сміттєпровід, внизу якого розташовані сталеві ножі січки, а ще нижче - живі крокодили. Все це служить заходами запобігання втечі з в'язниці. За допомогою ліфта, розташованого усередині труби, в камери подається все необхідне, а також те, що замовляють ув'язнені, відходи видаляються через сміттєпровід. Всередині камери на стелажах і в нішах стоять мармурові бюсти класичних письменників і поетів.

Туллій за походженням римлянин, а Публій - уродженець провінції, варвар, як називає його співкамерник. Це не тільки характеристику їх походження, а й характеристика світовідчуття. Римлянин Туллій не протестує проти свого становища, але це означає не смирення з долею, а ставлення до неї як до форми буття, найбільш адекватної його сутності, бо відсутність простору компенсовано надлишком Часу. Туллій стоїчно спокійний і не відчуває втрати того, що залишилося за стінами в'язниці, тому що не прив'язаний ні до чого і ні до кого. Таке ставлення до світу він вважає гідним цієї римлянина, і його дратує прихильність Публія до житейських насолод. Це називає він варварством, що заважає осягнути істинний сенс життя, який полягає в тому, щоб злитися з Часом; позбутися сентиментів, любові, ненависті, від самої думки про свободу. Це і має призвести до злиття з Часом, розчинення в ньому. Тулія не дратує одноманітність тюремного розпорядку, тому що щирий римлянин, на його думку, не шукає різноманітності, але, навпаки, жадає однаковості, тому що дивиться на все sup sреcie aeternitatis. Ідея Риму в його розумінні - все доводити до логічного кінця - і далі. Все інше називає він варварством.

Час в камері проходить у постійних пікіровка Тулія і Публія, під час яких Туллій дорікає Публія за його прагнення на свободу, яке він також вважає проявом варварства. Втеча - це вихід їх Історії в антропології, «або краще: з Часу - в історію». Ідея Вежі - це боротьба з простором, «бо відсутність простору є присутність Часу». Тому, вважає він, Башта так ненависна Публія, що пристрасть до простору - суть варварства, в той час як істинно римської прерогативою є прагнення пізнати чисте Час. Туллій не прагне на свободу, хоча вважає, що вибратися з в'язниці можливо. Але саме прагнення до можливого і огидно для римлянина. Публій ж, на думку Тулія, простіше, як варвара, стати християнином, ніж римлянином, тому що з жалю до себе він мріє або про втечу, або про самогубство, але і те й інше, на його погляд, віддає ідеєю вічного життя.

Туллій пропонує Публія парі на снодійне, яке належить в'язням, що він здійснить втечу. Поки Публій спить, Туллій, залишивши в камері тільки бюсти Овідія і Горація, скидає в сміттєпровід інші мармурові статуї, в розрахунку, що вони своєю вагою, збільшеною прискоренням вільного падіння з висоти сімсот метрів, зруйнують ножі січки і вб'ють крокодилів. Потім він запихає в сміттєпровід матрац і подушки і забирається туди сам.

Прокинувшись, Публій помічає в камері щось недобре і виявляє відсутність бюстів. Він зауважує, що Туллій зник, але не може цьому повірити, усвідомивши те, що трапилося. Публій починає думати про новий сусіда по камері і по внутрішньому телефону повідомляє претору, тобто тюремникові, про зникнення Тулія Варрона. Але з'ясовується, що претору це вже відомо, так як Туллій сам зателефонував йому з міста і повідомив, що повертається додому, тобто в Вежу. Публій в сум'ятті, і в цей момент у камері з'являється Туллій, на подив Публія, який не може зрозуміти, чому Туллій, вдало здійснивши втечу, повернувся, але той відповідає, що тільки потім, щоб довести, що виграв парі, і отримати вигране снодійне , яке, по суті, і є свобода, а свобода тим самим - снодійне. Але Публія чужі ці парадокси. Він упевнений, що якби сам втік, то вже ні за що не повернувся б, а тепер одним способом втечі стало менше. Але Туллій запевняє, що втеча завжди можливий, але це доводить тільки те, що система недосконала. Така думка може влаштувати варвара, але не його, римлянина, що прагне до абсолюту. Він вимагає віддати йому вигране снодійне. Публій просить розповісти, як йому вдалося втекти з Башти, і Туллій відкриває йому механізм втечі і каже,