Короткий переказ твору Мандарини (Рюноске Акутагава)

Оповідач сидить у вагоні другого класу поїзда Екосука - Токіо і чекає сигналу до відправлення. В останню секунду у вагон вбігає сільська дівчинка років тринадцяти-чотирнадцяти з грубуватим, обвітреним особою. Поклавши на коліна вузол з речами, вона стискає в замерзлій руці квиток третього класу.Оповідача дратує її пересічна зовнішність, її тупість, що заважає їй зрозуміти навіть різницю між другим і третім класами. Дівчинка ця здається йому живим втіленням сірої дійсності. Пробігши поглядом газету, оповідач дрімає.Коли він відкриває очі, то бачить, що дівчинка намагається відкрити вікно. Оповідач холодно дивиться на її безуспішні зусилля і навіть не прагне їй допомогти, вважаючи її бажання капризом. Поїзд в'їжджає в тунель, і саме в цю мить вікно зі стуком відкривається. Вагон наповнюється задушливим димом, і оповідач, що страждає горлом, починає кашляти, а дівчинка висовується у вікно і дивиться вперед по ходу поїзда. Оповідач хоче насварити дівчинку, але тут поїзд виїжджає з тунелю, і у вікно вливається запах землі, сіна, води. Поїзд проїжджає через бідне передмістя. За шлагбаумом пустельного переїзду стоять три хлопчики. Побачивши поїзд, вони піднімають вгору руки і кричать якесь нерозбірливе привітання. У цю мить дівчинка виймає з-за пазухи мандарини теплого золотого кольору і кидає їх у вікно. Оповідач миттєво все розуміє: дівчинка їде на заробітки і хоче віддячити братів, які вийшли на переїзд проводити її. Оповідач зовсім іншими очима дивиться на дівчинку: вона допомогла йому «хоч на якийсь час забути про свою невимовною втоми і тузі і про незрозумілою, ницу, нудною людського життя ».