Короткий переказ твору І довше століття триває день (Чингіз Айтматов)

Потяги в цих краях йшли зі сходу на захід і з заходу на схід ...

А по боках від залізної дороги в цих краях лежали великі пустельні простору - Сари-Озек, Серединні землі жовтих степів. Едигей працював тут стрілочником на роз'їзді Боранли-Буранний. Опівночі до нього в будку пробралася дружина, Укубала, щоб повідомити про смерть Казангапа.

Тридцять років тому, в кінці сорок четвертого, демобілізували Едигея після контузії. Лікар сказав: через рік будеш здоровий. Але поки працювати фізично він не міг. І тоді вони з дружиною вирішили податися на залізну дорогу: може, знайдеться для фронтовика місце охоронця або сторожа.Випадково познайомилися з Казангапа, розговорилися, і він запросив молодих на Буранний. Звичайно, місце важке - безлюддя та безводдя, колом піски. Але все краще, ніж митарити без притулку.

Коли Едигей побачив роз'їзд, серце його впало: на пустинній площині стояло кілька будиночків, а далі з усіх сторін - степ ... Не знав тоді, що на місці цьому проведе всю решту життя. З них тридцять років - поруч з Казангапа.Казангапа багато допомагав їм на перших порах, дав верблюдицю на подоїти, подарував верблюда від неї, якого назвали Каранаром. Діти їх росли разом.Стали як рідні.

І ховати Казангапа доведеться їм. Едигей йшов додому після зміни, думав про майбутні похоронах і раптом відчув, що земля під його ногами здригнулась І він побачив, як далеко в степу, там, де розташовувався Сарозекскій космодром, вогненним смерчем піднялася ракета. То був екстрений виліт у зв'язку з надзвичайною подією на спільній радянсько-американської космічної станції «Паритет». «Паритет» не реагував на сигнали об'єднаного центру управління - Обценупра - вже понад дванадцять годин. І тоді терміново стартували кораблі з Сари-Озек і з Невади, послані на з'ясування ситуації.

... Едигей наполіг на тому, щоб ховали покійного на далекому родовому цвинтарі Ана-Бейіт. У кладовища була своя історія. Переказ свідчить, що жуаньжуани, які захопили Сари-Озек в минулі століття, знищували пам'ять полонених страшним катуванням: надяганням на голову широчіні - шматка сиром'ятної верблюжої шкіри. Висихаючи під сонцем, шири стискував голову раба подібно сталевому обручу, і нещасний позбавлявся розуму, ставав манкуртів. Манкурт не знав, хто він, звідки, не пам'ятав батька і матері, - словом, не усвідомлював себе людиною. Він не думав про втечу, виконував найбільш брудну, важку роботу і, як собака, визнавав лише господаря.

Одна жінка на ім'я Найман-Ана знайшла свого сина, перетвореного на манкурта. Він пас хазяйську худобу. Не впізнав її, не пам'ятав свого імені, імені свого батька ... «Згадай, як тебе звати, - благала мати. - Твоє ім'я Жоламан».

Поки вони розмовляли, жінку помітили жуаньжуани. Вона встигла сховатися, але пастухові вони сказали, що ця жінка приїхала, щоб відпарити йому голову (при цих словах раб зблід - для манкурта не буває загрози страшніше). Хлопцеві залишили лук і стріли.

Найман-Ана поверталася до сина з думкою переконати його втекти.Озираючись, шукала ...

Удар стріли був смертельним. Але коли мати почала падати з верблюдиці, перш впав її білу хустку, перетворився на птаха і полетів з криком: «Згадай, чий ти? Твій батько Доненбай!» Те місце, де була похована Найман-Ана,стало називатися кладовищем Ана-Бейіт материнським упокоїть ...

Рано вранці все було готове. Наглухо запеленутого в щільну кошму тіло Казангапа поклали в причіпну тракторну візок. Треба було тридцять кілометрів в один кінець, стільки ж назад, та поховання ... Попереду на Каранаре їхав Едигей, вказуючи шлях, за ним котився трактор з причепом, а замикав процесію екскаватор.

Різні думки відвідували Едигея по дорозі. Згадував ті дні, коли вони з Казангапа були в силі. Робили на роз'їзді всю роботу, в якій виникала необхідність. Тепер молоді сміються: старі дурні, життя своє гробили, заради чого? Значить, було заради чого.

... За цей час пройшов обстеження «Паритету» прилетіли космонавтами. Вони виявили, що паритет-космонавти, які обслуговували станцію, зникли. Потім виявили залишену господарями запис у вахтовому журналі. Суть її зводилася до того, що у працювали на станції виник контакт з представниками позаземної цивілізації - мешканцями планети Лісова Груди. Лесногрудци запросили землян відвідати їх планету, і ті погодилися, не ставлячи до відома нікого, у тому числі керівників польоту, оскільки боялися, що з політичних міркувань їм заборонять відвідування.

І ось тепер вони повідомляли, що знаходяться на Лісовій Груди, розповідали про побачене (особливо вразило землян, що в історії господарів не було воєн), а головне, передавали прохання лесногрудцев відвідати Землю. Для цього інопланетяни, представники технічно набагато більш розвиненою цивілізації, ніж земна, пропонували створити міжзоряну станцію. Світ ще не знав про все це. Навіть уряду сторін, поставлені до відома про зникнення космонавтів, не мали відомостей про подальший розвиток подій. Чекали рішення комісії.

... А Едигей тим часом згадував про одну давню історію, яку мудро і чесно розсудив Казангапа. У 1951 р. прибула на роз'їзд родина - чоловік, дружина і двоє хлопчиків. Абуталип Куттибаев був ровесник Едигей. У сарозекскую глухомань вони потрапили не від хорошого життя: Абуталип, зробивши втечу з німецького табору, виявився в сорок третьому серед югославських партизанів. Додому він повернувся без поразки в правах, але потім відносини з Югославією зіпсувалися, і, дізнавшись про його партизанське минуле, його попросили подати заяву про звільнення за власним бажанням. Попросили в одному місці, в іншому ... Багато разів переїжджаючи з місця на місце, сім'я Абуталипа опинилася на роз'їзді Боранли-Буранний. Насильно начебто ніхто не ув'язнює, а схоже, що на все життя застрягли в сарозеках, І це життя було їм