Короткий переказ твору Картини Парижа (Луї-Себастьян Мерсьє)

Авторська передмова присвячено повідомленням про те, що цікавить Мерсьє в Парижі - громадські та приватні звичаї, пануючі ідеї, звичаї, скандальна розкіш, зловживання. «Мене займає сучасне мені покоління і образ мого століття, який мені набагато ближче, ніж туманна історія фінікійців або єгиптян». Він вважає за потрібне повідомити, що свідомо уникав сатири на Париж і парижан, так як сатира, спрямована на конкретну особистість, нікого не виправляє. Він сподівається, що сто. років по тому його спостереження над життям всіх верств суспільства, що живуть у величезному місті, зіллються «з спостереженнями століття».

Мерсьє цікавлять представники різноманітних професій: візники і рантьє, модистки і перукарі, водоноси і абати, офіцерство і банкіри, збиральництва милостинь і вчителі, словом, усі, хто різними способами заробляє собі на життя і дає іншим можливість існувати. Університетські професори, наприклад, примудряються прищепити учням відраза до наук, а адвокати, з-за нестійких законів, не мають можливості задуматися про результат справи, і йдуть у тому напрямку, куди їх тягне гаманець клієнта. Замальовки Мерсьє - це не тільки міські типи і обивателі, а й портрет міста. Краща панорама, на його думку, відкривається з башти «Собору богоматері» (Обличчя великого міста). Серед «картин» можна знайти Вулицю Урс і Вулицю Юшетт, Сіте і Острів Людовіка Святого, Сент-Шапель і Церква святої Женев'єви. Він описує ті місця, куди збирається на гуляння весь Париж - Пале-Рояль і Лон-Шан.«Там збираються і дешевенькі кокотки, і куртизанки, і герцогині, і чесні жінки». Простолюдини у святковому одязі змішуються з натовпом і витріщаються на все, на що слід дивитися в дні загальних гулянь, - гарних жінок і екіпажі. У таких місцях автор робить висновок, що краса не стільки дарунок природи, скільки «потаємна частина душі». Такі вади, як заздрість, жорстокість, хитрість, злість і скупість, завжди проступають у погляді і виразі обличчя. Ось чому, зауважує письменник, так небезпечно позувати людині з пензлем у руці. Художник швидше визначить рід занять і спосіб мислення людини, ніж знаменитий Лафатер, цюріхський професор, який стільки написав про мистецтво впізнавати людей по їхніх обличчях.

Здоров'я жителів залежить від стану повітря і чистоти води. Ряд нарисів присвячений тим виробництвам, без яких немислима життя гігантського міста, але здається, що їхнє призначення - отруєння Парижа отруйними випарами (витоплення сала, Бойні, згубний повітря, Ветеринарні ями). «Що може бути важливіше за здоров'я громадян? Сила майбутніх поколінь, а отже сила самої держави, не залежить чи від дбайливості міської влади? »- Запитує автор. Мерсьє пропонує започаткувати в Парижі «Санітарний рада», причому до його складу повинні входити не лікарі, які своїм консерватизмом небезпечні для здоров'я парижан, а хіміки, «які зробили так багато нових прекрасних відкриттів, які обіцяють познайомити нас з усіма таємницями природи». Доктора, яким письменник присвятив лише одну «картину», не залишені увагою в інших замальовках. Мерсьє стверджує, що лікарі продовжують практикувати медицину старовинними, досить темними способами тільки для того, щоб забезпечити собі побільше візитів і не давати нікому звіту у своїх діях. Всі вони діють як спільники, якщо справа доходить до консиліуму. Медичний факультет, на його думку, все ще сповнений забобонів самих варварських часів. Ось чому для збереження здоров'я парижан потрібно не доктор, а вчені інших професій.

До поліпшень умов життя городян Мерсьє відносить закриття кладовища Невинних, що виявилося за століття свого існування (з часів Філшша Красивого) в самому центрі Парижа. Автора займає також робота поліції, якій присвячені досить розлогі (у порівнянні з іншими) замальовки (Склад поліції, Начальник поліції). Мерсьє констатує, що необхідність стримувати безліч голодних людей, які бачать, як хто-то потопає в розкоші, є неймовірно важкою обов'язком. Але він не втримався від того, щоб сказати: «Поліція - це зборище негідників» і далі: «І ось із цих -то огидних покидьків людства народиться громадський порядок! »

Для вивчає суспільні звичаї інтерес до книг закономірний. Мерсьє стверджує, що якщо не всі книги друкуються в Парижі, то пишуться вони саме в цьому місті. Тут, у Парижі, живуть ті, кому присвячено нарис «Про полупісателях, четвертьпісателях, про метиса, квартерони та ін.». Подібні люди публікуються в Вісника і альманахах і іменують себе літераторами. «Вони голосно засуджують гордовиту посередність, в той час як самі й гордовиті і посередні».

Розповідаючи про корпорацію парламентських паризьких клерків - Базош, - автор зауважує, що герб їх складається з трьох чорнильниць, вміст яких заливає і губить все навколо. За іронією долі, у судового пристава і натхненного письменника загальні знаряддя праці. Не менший сарказм викликає у Мерсьє стан сучасного театру, особливо при спробах ставити трагедії, в яких капельдинер силкується зображати римського сенатора, одягнувшись при цьому в червону мантію доктора з мольєрівської комедії. З не меншою іронією автор говорить про пристрасть до любительських вистав, особливо до постановки трагедій. До нового виду уявлень Мерсьє відносить публічне читання нових літературних творів. Замість того, щоб дізнатися думку та отримати пораду від близького друга, літератори прагнуть оприлюднити свою працю на публіці, тим чи іншим способом змагаючись з членами Французької академії, мають право публічно читати і публічно вислуховувати похвали на свою адресу. В 223-й за рахунком «картині» письменник жалкує про втрату таких чудових видовищ, як феєрверки, які пускали в урочисті дні - як-то: день св. Жана або народження принців. Тепер по цим дням відпускають на волю в'язнів і видають заміж бідних дівчат.

Мерсьє не випустив з уваги і маленьку каплицю Сен-Жозеф на Монмартрі, в якій покояться Мольєр