Короткий переказ твору Карателі (Алесь Адамович)

Дія відбувається під час Великої Вітчизняної війни, в 1942 р., на території окупованої Білорусії.

«Карателі» - кривава хроніка нищення батальйоном гітлерівського карателя Дірлевангера семи мирних сіл. Глави носять відповідні назви: «Селище перший», «Селище другий», «Між третім і четвертим селищем» і т. д. У кожній чолі поміщені витяги з документів про діяльність каральних загонів та їх учасників.

Карателі-поліцаї готуються до знищення першого селища на шляху до основної мети - великий і багатолюдній селі Бірки. Точно вказані дата, час, місце події, прізвища. У складі «особливої команди» - «штурмбрігади» - німець Оскар Дірлевангер об'єднав кримінальників, зрадників, дезертирів різних національностей і віросповідання.

Поліцай Тупіга чекає свого напарника Доброскока, щоб закінчити розправу над жителями перший селища до приїзду начальства. Все населення зганяють за сарай до великій ямі, біля краю якої проводиться розстріл.Поліцай Доброскок в одному з будинків, що підлягають знищенню, дізнається серед господарів свою міську родичку, перебралися у село напередодні пологів. В душі жінки загоряється надія на порятунок. Доброскок, придушивши виникло було почуття жалю, стріляє в жінку, яка перекидається горілиць у яму - і ... засинає (За свідченням дивом уцілілих після страти, люди в момент пострілу не чують, як стріляють. Вони ніби засинають.)

У розділі «Селище другий» описується знищення села Козулічі. Каратель-француз просить поліцая Тупігу за шмат сала виконати за нього «неприємну работенку» - розстріляти родину, влаштувалися в хорошій добротної хаті.Адже Тупіга - «майстер, фахівець, ну що йому варто?» У Тупігі - своя манера: спершу він говорить з жінками, просить хліба перекусити - ті і розслабляться, а як господиня до печі нагнеться, так і ... «Тіло кулемета рвонулося - як б і він злякався ... »

Дія повертається до селища перше, до тієї ями, де залишилася в стані дивного смертного сну вагітна жінка. Зараз, в 11 годин 51 хвилину за берлінським часом, вона відкриває очі. Перед нею - довоєнна дитяча кімната на Бобруйськ окраїні; мати з батьком збираються в гості, а вона ховає від них соромно нафарбовані маминою помадою губи; таке бачення - чомусь горище, і вони з Грицем лежать, як чоловік і дружина, а внизу мукає корова ... «Кислий запах любові, соромно. Чи це з-за ширми? Ні, знизу, де корова. З ями ... З якої ями? Про що я? Де я? »

Селище третє мало чим відрізняється від попередніх. Поліцаї Тупіга, Доброскок та Сирітка йдуть через рідкісний соснячок, вдихаючи жирний солодкуватий трупний дим. Тупіга намагається придушити думки про можливе помсту. Раптово в гущі малинника поліцаї натикаються на жінку з дітьми. Сирітка виявляє негайну готовність покінчити з ними, але Тупіга, раптом підкоряючись якомусь неусвідомленого пориву, відправляє напарників вперед, а сам дає чергу з кулемета мимо цілі. Раптове повернення Сирітки її кидає в жах. Тупіга уявляє собі, як би відреагували на його вчинок німці чи бандити з роти Мельниченко - «галіційци», бандерівці. Ось і зараз «самостійники» заворушилися, - виявляється, якась баба, побачившидим-пожежа, біжить з поля, додому. З-за куща вдаряє кулемет - баба з мішком падає. Дійшовши до села, Тупіга зустрічає сирітку і Доброскока з набитими кишенями. Він входить в ще не розграбований будинок. Серед іншого добра - один крихітний черевичок. Тримаючи його на пальці, Тупіга знаходить у темній боковушки сплячого в колисці немовля. Одне око його відкритий і, здається Тупіге, дивиться на нього ... Тупіга чує у дворі голоси мародерствують бандерівців. Йому не хочеться, щоб його помітили в будинку. Дитина кричить - і Тупіга вихоплює наган ... Далеко й незнайоме звучить його голос: «Шкода було, пацана пошкодував! Живим згорить ».

Командир нової «російської» роти Білий замишляє спосіб позбавлення від найближчого соратника Сурова, з яким його зв'язують курси червоних командирів, полон, бобруйський табір і добровільну згоду служити в каральному батальйоні. Білий спочатку тішив себе нездійсненною витівкою - піти коли-небудь до партизанів, а в якості свідка своїх «чесних» намірів пред'явити Сурова, а тому спеціально оберігав його від явно кривавих завдань. Однак чим далі, тим виразніше розуміє Білий, що ніколи не зможе порвати з карателями, особливо після випадку з партизанським розвідником, в довіру до якого він увійшов, але відразу і видав його. А щоб розвіяти Суровської ореол непорочності, наказує тому особисто облити бензином і підпалити сарай, куди зігнали все населення селища.

У центрі наступного розділу - фігура лютого карателя з так званої «української роти» Івана Мельниченка, якому цілком довіряє командир роти німець Поль, вічно п'яний кримінальник-збоченець. Мельниченко згадує про своє перебування в фатерлянді, куди його запросили батьки Поля, - Мельниченко врятував того життя. Він ненавидить і зневажає всіх: і тупих, обмежених німців, і партизанів, і навіть своїх батьків, які приголомшені появою сина-карателя в бідній київської хаті і молять Бога про його смерть. У розпал чергової «операції» до мельніченковцам прибуває підмога - «москалі ». Мельниченко в люті б'є по щоці батогом їхнього командира - свого недавнього підлеглого Білого - і отримує у відповідь повну обойму свинцю.Сам Білий відразу ж гине від руки одного з бандерівців (з документів відомо, що Мельниченко довго лікувався в госпіталях, після війни був судимий, утік, переховувався і загинув у Білорусії). Борковська операція триває. Здійснює її по «метод» Дірлевангера Штурмфюрер Слава Муравйов. Карателів-новачків будують попарно з вже були у справі фашистами - залишитися осторонь, не замазати в крові неможливо. Сам Муравйов теж пройшов цей шлях: колишній лейтенант Червоної Армії, він у першому ж бою був роздавлений фашистськими танками, потім із залишками свого