Короткий переказ твору Широка масляна (Аркадій Аверченко)

До Кулакову повинен прийти «потрібний» гість, рахуватися з витратами не доводиться. І ось він стоїть перед господарем гастрономічного магазину: «Шість з половиною? З глузду з'їхати можна! Ми, Михайло Полікарпич, зробимо тоді ось що ... Ви мені дайте коробку зернистої у фунт, а завтра по вазі назад приймете ... Що з'їмо - за те заплачу. У нас-то її не їдять, а ось гість потрібний на млинці буде, так для гостя, а? »Господар, проклинаючи про себе жодного покупця, погоджується.

Кулаков підвів гостя до столу і сказав, потираючи руки:

- Горілочкою перед млинчики, а? Ось цю чарочку, побільше. Гість досвідченим поглядом обвів стіл.

- Ні-с, я вже коньячку попрошу! Ось цю чарочку, побільше. Господар зітхнув і прошепотів:

- Як хочете. На те ви гість.

І налив чарку, намагаючись не долити на півпальця.

- Повненька, повненька, - весело закричав гість ...

- Ну-с, ваше здоров'я! А я простий вип'ю. Прошу закусити: ось грибки, оселедець, кільки ...

- Те-те-те! Захоплено вигукнув гість. - Що бачу я! Зерниста ікра, і, здається, дуже непогана! А ви, лиходій, мовчіть!

- Да-с, ікра ... - побілілими губами прошепотів Кулаков. - Звичайно, можна і ікри ... Будь ласка, ось ложечку.

- Чого? Чайну? Піднімай вище. Зерниста ікра хороша саме тоді, коли її їдять столовою ложкою. Ах, добре! Попрошу ще чарочку коньяку. Та чого ви такий похмурий? Сталося що-небудь?

Господар присунув гостю тарілку з оселедцем і страдницьки відповів:

- Життя не веселить! Загальний занепад справ ... Дорожнеча предметів першої необхідності, не кажучи вже про предмети розкоші ... Так, так, до слова сказати, знаєте, скільки тепер ця зерниста ікра? Шість з половиною!

Гість примружився.

- Що ви кажете? А ось ми її за це! На шість гривень ... на хліб ... та в рот ... Гам! Ось вона і покарана.

Господар стиснув під столом кулаки і, намагаючись посміхнутися, життєрадісно вигукнув:

- Посилено рекомендую вам оселедець! У роті тане.

- Тане? Скажіть. Танути-то вона, підла, тане, а потім підведе - печією наділить. Ікра ж, зауважте, вельмишановний, не видасть.Бла-агородней-Шая дама!

- А що ви скажете щодо цих крихіток? Німці вважають кільку кращою закускою!

- Так то німці, - резонно зазначив гість. - А ми, батечку, росіяни. Широка натура! .. А коньяк хороший! З ікрою.

Господар заглянув у банку, погасив у грудях беззвучний стогін і присунув гостю шинку.

- Ви чомусь не їсте шинки ... Невже ви соромитеся?

- Що ви! Я відчуваю себе як вдома!

«Покладемо, вдома ти б зернисту ікру їдальні ложкою не їв», - хотів сказати вголос Кулаков, але подумав це про себе, а вголос сказав:

- Ось і млинці несуть. З маслом і сметаною.

- І з ікрою, додайте, - повчально промовив гість. - Ікра - це Марфа і Онега всього млинцевого, як казав один псаломщик. Розумієте? Це він замість Альфи і Омеги говорив ... Марфа і Онега! Яке? Хе-хе!

Потім гість тупо подивився на стіл і здивовано вигукнув:

- Чорт візьми! Ікра як жива! Я її присував сюди, а вона відсувається туди ... Абсолютно непомітно!

- Невже? - Здивувався сумний господар і додав: - А ось ми її знову присунь.

І присунув грибки.

- Та це грибки, - добродушно сказав гість.

- А ви ... чого ж хотіли?

- Ікри. Там ще є трохи до млинців.

- Господи! - Проскреготав Кулаков, злобно дивлячись на гостя.

- Що таке?

- Їжте, будь ласка, їжте!

- Я і їм.

Зуби господаря стукали, як у лихоманці.

- Їжте, їжте! Ви мало ікри їли, ще їжте ... Їжте побільше.

- Дякую вам. Я її ще з коньячком. Славний коньячішка.

- Славний коньячішка! Ви і коньячішку ще пийте ... Може бути, Вам шампанського відкрити, ананасів, а? Їжте!

- Річ! Тільки ви, чоловіче, не забігайте вперед ... Залишимо місце і для шампанського і для ананасів ... Поки я - цю брюнеточка. Здається, трохи ще залишилося?

- Куш ... їжте! - Граючи божевільними очима, заверещав господар. - Може, столова ложка мала? Не дати чи розрізняльну? Чого ж ви соромитеся - їжте!Шампанського? І шампанського дам! Може, вам подобається моя нова шуба?Беріть шубу! Жилетка вам подобається? Зніму жилетку! Забирайте стільці, комод, дзеркало ... Гроші потрібні? Хапайте гаманець, їжте мене самого ... Не соромтеся, будьте як вдома! Ха-ха-ха!

І, істерично регочучи і плачу, Кулаков гепнувся на диван. Витріщивши в жаху і здивування очі, дивився на нього гість, і рука з останньою ложкою ікри непорушно застигла в повітрі.